Піти на глибину. Частина 21. Докорити чи засудити: яка різниця? Єпископ Микола Петро Лучок ОР, Апостольський Адміністратор Мукачівської дієцезії. 0:00 початок: докорити, засудити, осудити, обговорити… 1:57 докори сумління – коли говорить Дух Святий.. 0:36 засудження інших людей – беру на себе роль Бога 5:11 засуджуючи інших – я відкидую Бога, я відкидую погляд Бога 7:19 обмовлення і обговорення 9:45 що робимо зі стосунками, коли бачимо, що хтось робить зло? 11:38 звідки йде засуджування і осуджування? 13:14 якщо ми би були відкриті на Обличчя Боже… 15:25 чого я засуджую інших людей? 18:10 Живий контакт: «я досвідчую, що мене люблять» 21:45 відкритість на духа любові чи духа засудження? 22:40 чітко назвати гріх 25:29 давай, вставай і йди! 30:02 почуття вини – це тупик 34:06 через яку призму дивимось на все? 37:00 що для нас є доброю новиною? Докорити, засудити, осудити, обговорити… Ми можемо навіть у собі розрізнити, і це – важливо: коли ми когось засуджуємо, чи засуджуємо самого себе, і коли є докори, які закликають, щоб щось змінити Коли є докори сумління – приходить Дух Святий і вказує: те, що ти робиш – є злом, що руйнує. Докір – це турбота. Дух Святий турбується з любов’ю про мене, щоб я був людиною, наповненою добром у кожному контексті, щоб ми мали достатньо сили приносити у цей світ добро і служити. Злом є засуджувати інших людей - засуджуючи інших людей беру на себе роль Бога. Засудивши інших не даю їм шансу на зміну. ЗАСУДЖУЮЧИ ІНШИХ – Я ВІДКИДУЮ БОГА, Я ВІДКИДУЮ ПОГЛЯД БОГА. Варто розрізняти обмовлення і обговорення: обмовлення є тоді, коли я не задаюся питанням, як можу цій людині допомогти, і тоді ми стаємо співучасниками зла. Коли говоримо про зло, яке відбувається, робимо висновок: як можемо допомогти? (дитині, другові, товаришеві) У обговоренні буде акцент як допомогти. Тоді це буде під дією Божого Духа, який хоче спасати. Що робимо зі стосунками, коли бачимо зло? Чи бажаю цій людині спасіння? Чи бажаю їй добра? «Отче, прости їм, бо не знають, що чинять!» Це – дія Духа Святого. Звідки йде засуджування і осуджування? У 12-му розділі Одкровення чуємо про диявола, як про того, котрий оскаржує братів наших день і ніч. Злий дух називається духом, який оскаржує, засуджує. Якщо ми би були відкриті на Обличчя Боже, то цей потік Божого Милосердя проявлявся б до нас, і від нас у стосунку до інших людей. Коли чуємо засудження чи оскаження – є перерваний цей потік Божої Любові. Я чую голос, який засуджує мене, і через мене засуджує моїх братів. Цей голос засудження звучить день і ніч, це – нота злого духа. Якщо засуджую – засуджую себе, не вірю у прощення… Фраза «я не достатньо добрий, щоб мене любити» , - маніпулятивне звернення змія до жінки. Якщо часто злий грає на цьому… Голос засудження без милосердя – це закритість на Бога. Живий контакт з Богом: «я досвідчую, що мене люблять» Почути, що я улюблений – досвідчити і пережити простір любові. Глибоко кожен з нас шукає цього слова: « Ти є мій улюблений син,ти є моя улюблена донька, ти є цінний, ти є цінна!» Дух Святий, турбуючись про нас, прямо називає зло, вказує на вихід. Кров’ю Ісуса Христа дух осудження переможений! «Покайся! Навернися до Ісуса, навіть якщо ти знову і знову попав у той гріх», - говорить Святий Дух. Якщо людина чітко не називає гріх, вона не чує діагноз від Духа Святого Якщо людина не чула запрошення – вона ще не зустріла перспективу, яку пропонує Ісус Христос. Немає людей без гріха і нема людей без слабкості. Пропозиція Ісуса: повставай і йди. Пропозиція від духа злого: відкинь – відкинь себе. Часто ми можемо попасти у помилку, що починаємо говорити Ісусові що Він має робити. Як людина росте у благодаті, так і росте у людині дух засудження. Розрізняємо: вина як звинувачення, голос, який веде до відкинення. Дух Святий пропонує: «Є вихід!», - прости нам провини наші.

Піти на глибину. Частина 20. Докорити, щоб врятувати. Єпископ Микола Петро Лучок ОР, Апостольський Адміністратор Мукачівської дієцезії. У 18-му розділі Євангелії від Матея: « А коли твій брат завинить проти тебе, іди і докори йому віч-на-віч.» (Євангеліє Мт 18, 15-18) Запитання: хто такий твій брат? Ісус говорить у контексті учнів. Якщо хтось тебе скривдить – яка твоя перша реакція? Чи можеш сказати людині прямо в очі: «Те, що ти зробив є злом!» Чи можеш мати чітке розуміння, що є злом, а що є добром? Тут ми знову впираємось у розуміння: а що таке Істина? Коли бачимо конфлікт між Ісусом і Пилатом – Ісус показує Пилату правду, і Пилат задає питання: «А що є Істина?» Де я цей інструмент? Де ця Істина? Істина Пилата, що він боїться смерті, Істина Ісуса - Він не боїться смерті. У конфлікті потрібно, щоб ми прояснили: «Що є Істина?» Мені потрібно цю істину назвати. Чому осуджувати є злом? Коли я суджу – беру на себе роль Бога. Тоді я стаю авторитетом, стаю центром, втрачаю присутність Бога. Людина, яка судить – бере роль Бога на себе, втрачає протекцію Бога, тому що вона не йде дорогою Істини. Ісус говорить: «Я є Дорога, Істина і Життя» Якщо Мене ставиш за Істину – буде тобі благословення. Якщо ти станеш на дорогу темряви, відкинеш Бога, то де тут підлеглість Богові? Людина, не усвідомлюючи, що вибрала позицію судді, непослуху Богові, не розуміє, що вона не вибрала дорогу, якою є Ісус Христос. Важливо усвідомити силу вибору. Людина робить вибір, чи вона слухає Ісуса? Чи її наставником є Ісус Христос? Чи її Істиною є те, чого вчить Ісус Христос. Якщо ти християнин – скільки часу посвячуєш, щоб познайомитися з навчанням Ісуса? Чи людина може пізнати Істину, не читаючи одкровення? Ісус завжди навчає всередині християнської спільноти. Що значить: «завинить проти тебе»? Кожен гріх – це рана. Це – рана у сім’ї, рана у спільноті. Докори – це пророча місія з турботою про людину. Важливим є те, що ми як спільнота Ісуса Христа творимо Тіло, яке є єдиним організмом. Коли хтось, хто є у темряві, у гріху - це як хвора частина тіла, про яку потрібно потурбуватися. Набагато легше агресувати, уникати конфлікту – фальшиве миротворство. Важливо, щоб розмові тих, хто йде докоряти, передувала молитва, щоб вони йшли з турботою про людину, спільноту і про себе. Якщо людина робить зло, а ти не потурбуєшся: « Я віддаю все Богові!», «Як Бог хоче нехай так і буде!», - але тобі Бог дав відповідальність і чіткі інструкції як діяти. У Святому Письмі, у Євангелії є всі вказівки як діяти. Нащо молитися за ворога? Щоб він навернувся! Щоб духа осудження замінити на духа адвоката – Дух Святий заступник. Ти єднаєшся з Ісусом, який говорить: «Отче, прости їм, бо не знають, що творять…» Якщо той, хто згрішив вас двох не послухає – скажи спільноті, священнику, єпископу… Якщо не хоче слухати Церкви – нехай буде як поганин чи митар. Що значить, щоб був «як поганин»? Це – визначення статусу людини. «Поганин» - це людина, яка ще не пізнала Ісуса, не хоче жити згідно з Доброю Новиною. «Митар» – це людина, яка мала досвід життя з Богом, однак у певному моменті вирішила відійти від життя по Закону Божому. Це – твій вибір. Але це має прозвучати. Раніше людину, яка жила у гріху виставляли за двері зі спільноти, у зв’язку з вибором не мінятися, з турботою про тебе. Якщо чоловік (дружина) грішать у сім’ї, зловживають алкоголем, є агресивними – як поступати? У людини, яка робить зло Бог не є на першому місці.

Зцілення чесністю. Піти на глибину. Частина 19 (відповіді на питання) . Єпископ Микола Петро Лучок ОР, Апостольський адміністратор Мукачівської дієцезії  Цитати з програми:  Що людина розуміє, коли звертається з питанням: «Будьте моїм духівником». Хто такий духівник?  Чи для того людина звертається, щоб священник взяв на себе вирішення проблем, і вирішував що робити? Якщо йдеться про духовне товаришування  - важливо допомогти людині розпізнати, що до неї Господь говорить у певній ситуації. Чи існує страх: страх відкинення, страх перекладання?  Коли у мене є проблема, щоб рухатися далі – потребую відповіді. Можливо, Бог промовить до мене через цю людину, до якої звертаюсь.  Якщо прислухаюсь до того, що Господь говорить до мене.  У Бога дуже багато способів відповідати на мої потреби, коли я застрягаю, не знаючи, як далі рухатися.  Якщо ми вкладаємо зусилля у те, щоб розвиватись, читаємо, називаємо свої страхи, слухаємо – будемо досвідчувати, що Господь якимось чином відповідає на наші потреби.  Чого шукаєш? Це – про чесність! Чого ти так себе тепер повів? Чого в тебе тепер страх? Чого агресія?  Чого боїтеся? «Адаме, ти де?» Дуже важливо зростати в чесності до себе! Нав’язування – це вже нечесно. Це – форма насилля. Царство Небесне здобувається зусиллям: Ісус втілився і вклав зусиль. Він не сидів на одному місці і не чекав доки до Нього прийдуть. Він шукав. Коли знайшов втрачену вівцю – взяв на плечі. Чесність або є, або її нема. Якщо я чесний – чесний всюди.  Наша душа може мати такі ж рани, як і тіло. Для душевної зломленості потрібні відповідні інструменти, щоб вона лікувалася. Потрібен безпечний простір, щоб людина зростала, лікувалася.  В чому мудрість і чесність? Зростання у чесності. Є у нас така риса: давайте швидко вирішимо наші питання! Але це так не працює. Це, з однієї сторони, болісно, а з іншої – є довіра до людини, і є довіра до Бога.  Важливо розвивати в собі відкритість і відповідальність.  Вміти називати свої страхи – це праця.  Коли вдається вийти на рівень, що ми – брати і сестри, а один у вас наставник – Ісус Христос, але я не є більшим.  Структура Христової Церкви – всі ми брати і сестри, і всі ми маємо свої дари, свої таланти, свою відповідальність, і ми взаємодоповнюємо один одного і разом будуємо.  З учнів стаємо слугами, а якщо у цьому просторі живемо  - стаємо друзями.  Якщо будемо далі рости, - Ісус після Воскресіння каже: «Ідіть до братів Моїх, розкажіть, що Я іду до Отця мого і Отця вашого», - ідеться про усиновлення. У наступному рівні, після дружби, стаємо рідними – вибудовуємо родину.  Це – глибокий рівень.  Найвищий рівень – містична глибока єдність з Ісусом, у якій велика радість і насолода перебувати.  Без чесності неможливе зростання  Без чесності ми не зближуємось. Це – умова, щоб розвивати будь-яку спільноту і тішитися зі стосунків. 

Піти на глибину. Частина 18. Чесність contra нечесність. Єпископ Микола Петро Лучок ОР, Апостольський адміністратор Мукачівської дієцезії Цитати з програми:  Світ, який нас оточує – не чесний: ми це бачимо у політиці, у рекламі, у медіа… Чесність – це близькість. А близькість – це життя.  Чого ми прагнемо? Близьких стосунків. А вони не можливі без чесності. Чесність – це близькість… Чому і коли діти починають брехати? Чому вони стають нечесними? Де діти вчаться нечесності?  Нечесність – це корисливість.  Реклама пропонує через купівлю продуктів щастя, досконалість.  Це – неправда.  Техніки маніпуляцій на рекламному та політичному рівні випрацьовуються до перфекціонізму,  - людина як предмет. Втім, є і компанії, які зрозуміли, що втративши чесність до клієнта, використовуючи бруд і тягар – важливіше бути чесним.  Багато чого ми інтуїтивно відчуваємо, чи людина чесна, чи ні.  Якщо людину «отуплювати» - то вона втратить вразливість. У тоталітарних системах людину вчать бути нечесною, робити вид, ховатися, брехати, обманювати.  На будь-якому рівні нечесності,  якщо людина дозволяє собі нею жити – вона отуплюється, стає носієм нечесності. Нечесність часто пов’язана зі злочином. Злочин  - це значить «я мушу ховатися». Якщо людина ховається – у неї є внутрішні блоки, страждання, і вона починає це знеболювати, або шукати враження, щоб створювати близькість.  Потрібно наважитися на те, що будеш втрачати всіх тих, з ким тобі не по дорозі.  Якщо в тебе ціль чесність і близькість – ти готовий втрачати. Але якщо ти зустрінешся зі страхом осудження і відкинення, страхом втратити комфорт, страждань, втрати фантазій.  Один з наших гріхів – хочемо змусити світ жити християнськими принципами. Але це може бути дуже нечесно… Чого ти, я, чого ми хочемо і починаємо насилу змушувати світ жити християнськими принципами. Ісус говорить: Я – Істина, Дорога, і Життя… Ті, які ідуть за Ним – ідуть. Ті, які не пішли – матимуть відповідальність.  Чи людина готова на чесність?  Навіть якщо беремо якийсь факт, але  мотивація не правдива, - то це брехня, це – лукавство. Ісуса засудили через підкуп фальшивих свідків:  Пилат знав, що фарисеї це роблять із заздрості.  Пилат, хоч і достатньо чесний, – боїться втратити владу, боїться втратити своє життя. Заради цього страху, заради комфорту і безпеки, він не готовий піти на чесність.  Коли ми дивимося в тематику чесності, правдивості й істинності будемо зустрічатися з нашою мотивацією: чи вона корислива, чи підходимо до інших, як до предмету. Якщо це не прояснимо – не зможемо стати на дорогу чесності, - це перше. Інше – завжди будемо зустрічатися зі своїми страхами.  Коли я нечесний – потрібно подивитися, що це за страх.   Людина, яка має на цілі користь – буде боятися: а що, як я не буду мати цієї користі. Людина, яка в основі боїться когось - буде боятися бути скривдженою. Скривджені люди часто реагують своїм страхом,  а в страху вони не готові виходити.   Хтось може чесно мовчати, а хтось може брехати й обманювати. 

Піти на глибину. Частина. 17. Чесність – умова близькості.  Єпископ Микола Петро Лучок ОР, Апостольський Адміністратор Мукачівської дієцезії.  Чесність, відвертість – це така цінність, яка пов’язана з відвагою.  Без чесності нема глибини і нема близькості.  Паралельно до того, наскільки ми чесні з собою, настільки ми можемо піти на глибину, і настільки ми можемо вибудувати глибокі, близькі стосунки.  Це прослідковується у навчанні Ісуса Ми, дивлячись за собою, можемо постійно прослідковувати: де проблема? Чому не можу вибудувати близькі, глибші стосунки  з кимось, з собою?  Це тому, що не вистачає чесності.  БОГ У СТОСУНКУ ДО НАС – ЧЕСНИЙ, ВІДВЕРТИЙ, ПРЯМИЙ  І в цій відвертості і прямоті Він простий. Де людина втрачає стосунки з Богом – коли диявол приходить до жінки, говорячи певну правду, змішуючи її з маніпуляцією, провокує, фокусує на тому, що вигідно – це предметний підхід.  Все починається з маніпуляції, з нечесності.  Хитрість – це нечесність.  Хитра людина вивчає іншу людину, щоб використати – це диявольсфька риса.  Брехня завжди ранить. Нечесність ранить. Потім важко довіряти.  Фантастична риса Бога – Він завжди чесний, відвертий. Він терпеливо чекає, поки ми станемо чесними.  Місія пророків – чесно говорити народові Божому, де вони застрягли.  Пророк завжди говорить: «Ви зраджуєте Бога».  Одна з найглибших ран у стосунках чоловіка і жінки – це зрада. Статевий стосунок має свою красу і глибину у вірності у чесності. Коли настає зрада – неможливо відновити близькі стосунки без навернення.  Навернення – стати чесним.  Відвернутися від брехні, і стати на дорогу чесності.  Лицемірство – це закваска, це – брехня, щоб жити у нечесності.  Лицемірство – це закритість на стосунок: з Богом, іншою людиною.  Залежна людина часто нечесна.  Один з принципів, щоб людина вийшла із залежності – чесність.  Один з принципів нечесної людини – звинувачення інших. Це – перекидування відповідальності на інших.  Ховатись – це втеча. Люди, коли відвернулися від Бога, почали ховатись.  Коли людина ховається, Бог запитує: «Адам, ти де?» Завдання Адама – пильнувати. Банально звинувачувати жінку – а де Адам? Господь не дає запитання: «Жінко, що сталося?» Він задає питання: «Адаме, де ти? Твоя роль захищати! Її  роль доповнювати, бути тобі помічницею»  Втеча – це страх.  Все, що людина запихає у себе є плодом творіння. Людина, втративши стосунки з Творцем, пробує заповнити цю порожнечу творінням.  Жінка втратила стосунок з Богом, тому що повірила у брехню. Вона повірила, що вона не люблена.  Нечесність пов’язана з досвідом зранення. Це – страх.  Залишатися в нечесності – це втеча.  Чесність – це почати зізнаватися до своїх зранень, і зустрічатися зі своїми страхами.  В чесності з’являється Бог.  Людина, яка не має глибоких стосунків з Богом – не в стані зізнатися, чого вона страждає.  Пророча місія, яку ми маємо – ми говоримо прямо і чесно, з турботою про людину. 

Піти на глибину. Частина 16. Побиті гріхом – поліковані милосердям. Єпископ Микола Петро Лучок ОР, Апостольський Адміністратор Мукачівської дієцезії Природа Милосердя скерована на лікування.  На лікування тому, що Бог є любов. Коли ми це починаємо розуміти, то розуміємо всі наслідки: що, чому і як відбувається Декотрі думають, що Бог потребує зло для того, щоб людина стала доброю,  або що якщо людина не досвідчить зла – не буде цінувати добро, або що Бог посилає людині зло, щоб вона опам’яталася. Коли Ісус говорить про Милосердного Отця, питає, який отець батько  дитині,  замість хліба, дасть камінь, або коли вона просить яйце – дасть скорпіона? Говорить, якщо, ви, земні батьки, які є грішними, вмієте любити своїх дітей, то як Отець Небесний вас любить?  Через те, що багато людей  зранені у своєму житті, не досвідчили любові, достатньо великої любові, вони переносять свій болісний досвід, часто і дитячий: стосунків з татом, з мамою  - на Бога.  Люди бояться Бога, як Того, хто контролює, карає, якщо ти зробиш щось погане, що це – Хтось суворий, агресивний.  Такий образ Бога – у Якого нема Любові, нема ніжності. Тут на допомогу приходить Ісус, в якому дуже багато сили, ніжності, прийняття, відкритості до найбільше зранених. Коли до Ісуса приводять жінку, яку зловили на перелюбі. Ісус коли задає питання: «Хто з вас не згрішив?», - зустрічаємося з Ісусом вразливим. «Жінко, де ті всі, хто тебе осуджували? І я тебе не осуджую»… Це – образ вразливого Ісуса, Який помножує образ милосердного, лікуючого, турботливого Бога, Який говорить, навіть якщо твій брат згрішив проти тебе 70 разів по 7 – пробач йому. Бог щораз пробачає. Гріх  - це рана, а Бог говорить: «Я  - Милосердний! Я хочу лікувати зранену людину!» Гріх – це образа Бога у собі, тому що я – образ Божий.  Роблячи гріх – нашому рану собі.  Гріх ранить мене.  Оскільки ми є Тілом Христовим – гріх ранить кожну людину у тілі. У Тайні Сповіді я дозволяю Ісусові лікувати мене.  Тайна Сповіді  - це тайна лікування, тайна визволення.  Це – дія Милосердного Отця через Ісуса, в Ісусі.  Господь готовий постійно пробачати мене.  Якщо людина дозволяє постійно входити у її життя – тоді ця людина каліка, тоді вона хвора. Ми мали би бути люди, які приносимо плоди, багато плодів любові.  Якщо не приношу багато плодів любові, а нарікаю, осуджую, депресивний, деградую, знаходжуся в залежностях, не приношу цей плід любові – чому це відбувається?  Коли людина живе правилами, а не стосунком любові – вона розгублена.  Питання книжника у притчі про Доброго Самарянина: «Яка головна заповідь?» - слушна. Заповідь любові говорить любити Бога цілим серцем, цілим собою, цілим розумінням, любити ближнього як самого себе. Це можливо ЛИШЕ ТОДІ, ЯКЩО Я ДОСВІДЧУ БОЖУ ЛЮБОВ, ЯКА НАПОВНЮЄ МОЄ СЕРЦЕ.  СЛУХАЙ, ІЗРАЇЛЮ! ПОЧУЙ, ЩО ТЕБЕ ЛЮБЛЯТЬ!  БУТИ БЛАГОДАТІ ПОВНИМ – БУТИ ПОВНИМ ЛЮБОВІ. БУТИ ПОВНИМ ЛЮБОВІ – НЕ МАТИ ГРІХА. НЕ МАТИ ГРІХА – БУТИ ПОВНИМ ЛЮБОВІ.  ПРАЦЯ НАД СВОЇМИ ЗРАНЕННЯМИ Є ПРОЯВОМ ЛЮБОВІ ДО СЕБЕ.  ЛЮБОВ – ЦЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ.  ЛЮБОВ – ЦЕ ЛІКУВАННЯ. ЛЮБОВ – ЦЕ ТУРБОТА. ОБОВ’ЯЗОК КОЖНОЇ ЗРАНЕНОЇ ЛЮДИНИ ВЗЯТИ ТУРБОТУ ПРО СВОЇ ЗРАНЕННЯ, ІНАКШЕ ВІН НЕ ВИКОНУЄ ЗАПОВІДІ ЛЮБОВІ.

Втрачена гідність. Повернення через  Милосердя Бога. «Піти на глибину».  Частина 15. Єпископ Микола Петро Лучок ОР, Апостольський Адміністратор Мукачівської дієцезії Милосердя пов’язане із зраненістю людини.  Чуємо, що Бог є любов.  Любов – це ідеальний стан. Бог є любов, у Ньому є любов. Ми запрошені до цієї любові.  Ми створені для любові і з любові.  Цей ідеальний стан ми не досвідчуємо у повноті, ми його досвідчуємо частково. Щоб відчути любов, потрібно, щоб ця повна любов наповнювала мене і всіх в оточенні.  Бог створив людину для любові.  Коли дитина народжується у просторі, де бракує любові – вона починає досвідчувати певну біль, певні зранення.  Чим менше любові – більше ран.  Чим більше ран – тим більше людина випрацьовує стратегію виживання. Бог, який знаходиться у любові, Він, котрий бачить, що люди відходять і живуть у ранах, зі своєї позиції робить все, щоб випрацювати і дати всі потрібні засоби, щоб лікувати, повернути людину, і допомогти їй. Це – риса милосердя. Милосердя – це накерована любов до того, щоб допомогти зраненій людині, зраненій особі.  Немає  любові без свободи.  Коли хтось робить злодіяння, ми хочемо, щоб Бог втрутився і затримав злодія. Чому Бог цього не робить? Бог, Який створив цей світ, установив закон, що цей світ має працювати на Свободі. Стосунки мають працювати на Свободі.  Немає любові без свободи.  До прикладу, коли людина має багато статевих стосунків, не хоче входити у плідність, яка противиться своїй природі – вона починає деградувати. Одна з трудностей сучасного світу – різні концепції.  Однак не можуть бути різні істини, різні правди  - правда є одна.  Ми можемо досліджувати до чого веде те, що є неправдивим.  Неправдиве помножує рани, темряву і зло.  Людина, яка не знає правди – їй важче почати рухатись із правдою. Коли ми запитуємо: де Бог, чому Він не діє? То правда така,  що любов заключається у свободі. Є люди, які скеровують свою свободу на саморуйнування:  блудний син використав свою свободу, і досяг дна, і зрозумів, що потрібно повертатися до Отця.  Отець з готовністю його приймає, і робить все,  щоб його відновити. Однак насилу отець блудного сина додому не приводить.  Людина, яка вважає себе релігійно відповідною, а водночас звинувачує інших людей, вона не милосердна. Ісус говорить до фарисеїв, які звинувачують учнів у недосконалості: «Милосердя хочу, а не жертви»  Господь говорить: « Я не хочу смерті грішника. Я хочу, щоб він був спасенний»  Любов Милосердна – ми робимо дуже багато зраненій людині, яку ми любимо. Отець наш Небесний робить все у Своєму Милосерді до останньої миті, щоб допомогти людині. Водночас він не порушує свободи. Однак, якщо людина вибирає нести зло і деградувати – вона нестиме відповідальність. Кара полягатиме у тому, що вона відкинула Милосердя. Святий Дух запрошує людину до відновлення і лікування. Однак якщо людина відкидає це запрошення – вона відкидає себе від любові і залишається у темряві, деградації. Це і є потім кара: людина яка не вибирає Бога – залишається в темряві. І після смерті людина вже не може нічого зробити. Вона залишається у темряві, яка називається пеклом.  Коли людина наважується вийти – Бог дає всі потрібні благодаті, Бог повертає людині гідність.  Образ Милосердного Отця – Церква відкрита, чекає. У Таїнствах, у Церкві діє Сам Бог. Церква зі своїми Таїнствами – це простір Милосердя.

Час на Різдво. Зцілитись у просторі любові Піти на глибину. Частина 14. Єпископ Микола Петро Лучок ОР, Апостольський Адміністратор Мукачівської дієцезії Цитати:  Наші слабкості – місце зустрічі з Богом.  Церква взиває: «Marana Tha» – «Прийди, Господи!» Кожен день починається з Різдва: це – народження Христа, який переміг темряву. Кожен день має момент створіння, народження, вслуховування в Ісуса, момент служіння, ввечері  - занурення у Христове Воскресіння.  Кожен день несе в собі Різдво, учнівство, занурення у Перемоги Христа. Ми кожен день проживаємо повноту.  Різдвяний досвід у родинах може зранити, якщо входить темрява і сварки. Таїнство – це досвід Христової присутності. У радянських часах,  у 90-х роках потрібно було вміти вижити – радянська спадщина: якщо ти не вмієш себе захистити – тебе кривдять Зцілення від тих ран, які нам завдали у стосунку, відбувається у стосунку, через який можу почувати себе безпечно, через стосунок, у якому є достатньо багато любові, яку я потребую,  щоб моя конкретна рана зцілювалася. Бог провадить, щоб зцілюватись і звільнюватися, і ці рани можуть стати місцем благословення. Коли я вмів впустити лікуючу Божу присутність у моє серце,  - почав розуміти інших людей, навчився бути вразливішим, і посередником. Приготування, їжа, прикраси – це відволікаючий маневр. Ми вигадали багато чого, щоб не зустрітися. Один з найважчих досвідів у нашому житті – у минулому маємо багато досвідів не добрих зустрічей, і тому придумали багато речей, щоб не зустрічатися на глибокому рівні. Інтернет, соцмережі – засоби спілкування, але це  - холодні засоби. Ми маємо створити простір затишку, простір любові – це має бути стан.  Якщо подивимось на Різдво Ісуса: Він народився серед тварин. Можливо атмосфера народження Ісуса у яслах була більш наповнена любов’ю, ніж серед людей.  Ісус народився у лоні Марії, яку Архангел Гавриїл називає благодаті повною, щоб Ісус, як людина, не досвідчив у лоні своєї мами брак любові. Благодаті повна – це людина, яка постійно у любові, у світлі Божому. Де починається зранення дитини, людини? З утроби матері з першої хвилини зачаття. Мама і тато дають дитині світ.  Залежно від того,скільки людина отримала зранень – стільки потрібно часу, щоб вона зцілювалася. Нам потрібно відважуватись, щоб творити простір любові і шукати ці місця. Різдво – час, щоб творити простір любові. Різдво –  це присутність Ісуса. 

Від безпорадності до капітуляції. Покора - ключ до прощення. Піти на глибину. Частина 13. Єпископ Микола Петро Лучок ОР, Апостольський адміністратор Мукачівської дієцезії  Потрібно знайти людину, яка пройшла шлях прощення, і яка може товаришувати у програмі Книги, конференції, можуть дати натхнення, але їх не достатньо. Найбільш дієвим є шукати допомоги людей, які пройшли по дорозі прощення. Якщо людина хоче, якщо вона готова – користається засобами зв’язку і буде робити дії.  Людина, яка готова – буде робити дії. Одне з основних базових понять у духовному рості, духовному зціленні – брати на себе відповідальність.  Людина, яка хоче – буде шукати спосіб. Яка не хоче – буде шукати причину.  Ісус говорив до загалу у притчах, однак для 12-ти учнів Він роз’яснював на самоті – тому тут є важливий момент: шукати свого місця і не здаватися  Стан готовності: щоб людина була готова, їй потрібно досягнути дна. У нас дуже високий поріг терпеливості, зношування болю, відкладання рішення проблеми, у якій знаходжуся Коли людина готова робити дії, шукає найпростішого виходу, щоб хтось більше взяв від неї відповідальності на себе, а вона мінімум відповідальності зробила.  Дорога зцілення може бути довготривалою, і люди часто знеохочуються від довготривалих доріг. Дно – це такий стан, коли людина готова багато що зробити. У притчі про блудного сина: молодший відійшов від Отця, сам вирішити свої проблеми не зміг, сам досягнув дна, і вирішив повернутись.  Зцілення – це перебування у просторі любові. Материнської і батьківської любові. Це – процес. Якщо подивимося на принцип дна, моєї готовності – це стан покори, що я собі не даю ради з цим, я собі не даю ради з життям.  Поки людина не досягне усвідомлення, що вона собі не порадить – пробує справлятися собі своїми різними методами. Залежності – це спроба дати собі раду. Без акту визнання: «Мені потрібна допомога!», - «Мені потрібна допомога від Господа, або від людини, на яку Господь вказує», - без цього процес не рухається.  Претензійність – образа на батька, на всіх. Претензія – це рана. Однак старший син у притчі про блудного сина, не упокорився, щоб побачити свою рану.  Покора – це зізнатися, що я собі не раджу, і мені потрібна допомога. У непрощенні, засудженні, самозасудженні, претензійності, наріканні,  в ненависті -  це різні форми, де людина застрягає у непрощенні. Людина бере на себе роль судді і роль Бога. І це – гординя.  «Мені всі винні», - це симптом гордині.  Якби ми могли дослідити кожен наш стан, коли нам погано, коли нам не по собі, то ми б могли дослідити, що у цей момент беремо на себе роль керівника, починаємо керувати, вважаємо, що все знаємо, і «Боже, Ти почекай!», - і в певному моменті не даємо собі ради.  Акт покори пов’язаний з тим, що я зізнаюсь, що Бог мені потрібен, і що я падаю і не даю собі ради.  Як запускається процес, коли беру на себе роль Бога:  - претензійність – не аналізую і не слухаю Бога,  беру на себе роль Бога,  - мені потрібне упокорення - збільшення страхів: як тільки тривога і страх починає рости, це означає, що я втратив довіру до Бога, і мені потрібно упокоритися і запросити Його.  У таких випадках потрібно ставати на коліна і молитися. Молитися і за тих, на кого тримаю образу. Це потрібно, щоб зійти з позиції судді, щоб Ти, Господи, лікуючи мене, благословляв цю людину.  Коли прошу про Боже благословення  - цей акт відкриває моє серце, щоб входила Божа благодать і через мене пропливала. По ідеї, ми би мали бути людьми, з яких виходить Боже світло, Божа любов і Божа благодать.

Скривджені кривдники. Пробачення – мистецтво  любові зраненого серця. Піти на глибину. Частина 12. Єпископ Микола Петро Лучок ОР, Апостольський адміністратор Мукачівської дієцезії Цитати:  Ми покликані і створені, щоб бути наповненими любов’ю.  Кожне місце, яке я в собі переживаю,  у якому відчуваю, що не наповнений любов’ю, що тримаю на когось агресію,  не хочу когось бачити… Є така форма ненависті, яку ми не хочемо помічати, люди, яких ми не хочемо зустріти. Але ми не думаємо, що є образа, яку не хочемо пробачати Людина починає гортати в пам’яті періоди свого життя: або від сьогодні до початкової пам’яті, або від початкової пам’яті і до сьогодні  - коли написав список, потрібно зазначити, чому тримаю образу на цю людину. Молитва потрібна, щоб бачити, що відбувається у моєму серці.  Є голос претензій. Є образа. Образа тримає цю людину у списку боржників. Тому я не хочу її бачити. Тому віддаляюся від неї. Ізолюю себе і ув’язнюю себе у цій образі.  Образа, непрощення – це моя в’язниця.  Якщо у дорослому житті не пропрацюємо тему прощення, то у нас може бути багато людей, яких ми ув’язнили. Ми ув’язнили себе у пам’яті  негативу. Якщо ми не вміємо пробачати у піддітковому, дитячому віці – то це відкладуємо. І така ревізія дає велике визволення. Це – про дрібні образи. Зазвичай є кілька великих фігур, які домінують. Найчастіше – це хтось з родини.  Або є кривдник, який нам вчинив таку кривду, яка застеляє всі інші. Свідоме прощення може тривати кілька місяців або кілька років. Поки не став на дорогу прощення – готувався до цього. Набирав потрібний ресурс. До цього потрібно готуватися. Потрібно багато читати літератури, багато слухати, готуватися до прощення, тому що це -  мистецтво. Одне з найважливіших у нашому житті  Кожне місце, де я неадекватно поводжусь, де у мені є агресія, неадекватна ситуації – вона говорить про зранене серце. За кожним зраненням є подія. За кожною подією є запитання: а як я опрацював цю рану, яка у мене є? Чи я пробачив цій людині?  Пробачення – є програми «про»: продвинуті, це – нове бачення ситуації, заглиблене у світлі Ісуса Христа.  ПРОБАЧЕННЯ – ЦЕ ТУРБОТА ПРО СЕБЕ! Поки людина не зрозуміє, що цього я потребую для себе. Поки людина не зрозуміє: я потребую пробачити людині, яка мене скривдила, людина використовує пробачення ніби як захист, щоб її знову не скривдили. Але вона таким чином дозволяє,  щоб та рана гнила і руйнувала її. Багато хвороб від непробчення: від страхів, фобій, боязні розвитку – і до раку та неплідності. Чи потрібно обговорювати з кривдниками завдані рани?  Потрібно розрізнити: пробачення з події, яка завершилася, чи з події, яка ще триває. Завершений момент пробачення: я готовий бути з людиною в одному приміщенні. З людиною, яку ми ненавидимо – не хочемо перебувати в одному просторі.  Це можливо лише і світлі, силі і любові Божій: пробачити можна лише тоді, коли відкриваюсь на Божу благодать. Пробачення – це вибір. Потрібно зрозуміти, нащо мені пробачення. Пробачення -  це усвідомлення того, що людина-кривдник сама була скривджена і з цим не справилась.