Від безпорадності до капітуляції. Покора - ключ до прощення.

Піти на глибину. Частина 13. Єпископ Микола Петро Лучок ОР, Апостольський адміністратор Мукачівської дієцезії 

Потрібно знайти людину, яка пройшла шлях прощення, і яка може товаришувати у програмі

Книги, конференції, можуть дати натхнення, але їх не достатньо. Найбільш дієвим є шукати допомоги людей, які пройшли по дорозі прощення. Якщо людина хоче, якщо вона готова – користається засобами зв’язку і буде робити дії. 

Людина, яка готова – буде робити дії.

Одне з основних базових понять у духовному рості, духовному зціленні – брати на себе відповідальність. 

Людина, яка хоче – буде шукати спосіб. Яка не хоче – буде шукати причину. 

Ісус говорив до загалу у притчах, однак для 12-ти учнів Він роз’яснював на самоті – тому тут є важливий момент: шукати свого місця і не здаватися 

Стан готовності: щоб людина була готова, їй потрібно досягнути дна.

У нас дуже високий поріг терпеливості, зношування болю, відкладання рішення проблеми, у якій знаходжуся

Коли людина готова робити дії, шукає найпростішого виходу, щоб хтось більше взяв від неї відповідальності на себе, а вона мінімум відповідальності зробила. 

Дорога зцілення може бути довготривалою, і люди часто знеохочуються від довготривалих доріг.

Дно – це такий стан, коли людина готова багато що зробити. У притчі про блудного сина: молодший відійшов від Отця, сам вирішити свої проблеми не зміг, сам досягнув дна, і вирішив повернутись. 

Зцілення – це перебування у просторі любові. Материнської і батьківської любові. Це – процес.

Якщо подивимося на принцип дна, моєї готовності – це стан покори, що я собі не даю ради з цим, я собі не даю ради з життям. 

Поки людина не досягне усвідомлення, що вона собі не порадить – пробує справлятися собі своїми різними методами. Залежності – це спроба дати собі раду.

Без акту визнання: «Мені потрібна допомога!», - «Мені потрібна допомога від Господа, або від людини, на яку Господь вказує», - без цього процес не рухається. 

Претензійність – образа на батька, на всіх. Претензія – це рана. Однак старший син у притчі про блудного сина, не упокорився, щоб побачити свою рану. 

Покора – це зізнатися, що я собі не раджу, і мені потрібна допомога.

У непрощенні, засудженні, самозасудженні, претензійності, наріканні,  в ненависті -  це різні форми, де людина застрягає у непрощенні. Людина бере на себе роль судді і роль Бога. І це – гординя. 

«Мені всі винні», - це симптом гордині. 

Якби ми могли дослідити кожен наш стан, коли нам погано, коли нам не по собі, то ми б могли дослідити, що у цей момент беремо на себе роль керівника, починаємо керувати, вважаємо, що все знаємо, і «Боже, Ти почекай!», - і в певному моменті не даємо собі ради. 

Акт покори пов’язаний з тим, що я зізнаюсь, що Бог мені потрібен, і що я падаю і не даю собі ради. 

Як запускається процес, коли беру на себе роль Бога: 

- претензійність – не аналізую і не слухаю Бога,  беру на себе роль Бога,  - мені потрібне упокорення

- збільшення страхів: як тільки тривога і страх починає рости, це означає, що я втратив довіру до Бога, і мені потрібно упокоритися і запросити Його. 

У таких випадках потрібно ставати на коліна і молитися. Молитися і за тих, на кого тримаю образу. Це потрібно, щоб зійти з позиції судді, щоб Ти, Господи, лікуючи мене, благословляв цю людину. 

Коли прошу про Боже благословення  - цей акт відкриває моє серце, щоб входила Божа благодать і через мене пропливала. По ідеї, ми би мали бути людьми, з яких виходить Боже світло, Божа любов і Божа благодать.