Дійові особи: Іржик - партізан. Смєтанка - бойова подруга Іржика. Краєчка - друг Іржика, тоже партізан а також німці і партізани. Дія перша В горах. Іржик займає бойову позицію біля пулімьоту сракою догори. На ньому верхи сидить Смєтанка та бавиться. Смєтанка: Іржик, оно диви, німці! Іржик: Де! Тра-та-та-та-та(строчить з пулімьоту). Смєтанка: Га-га-га-га-га(регоче). Іржик(сам до себе): Знову наїбала, сука. Входить Дворжик Дворжик: Іржик, диви, там німці! Іржик: Де! Тра-та-та-та-та(строчить з пулімьоту). Смєтанка: Га-га-га-га-га! От так наїбав. З"являються німці."

Ху....ня

Сказ

Трiaсовий перiод, aбо Пригоди хтивих пaвiaнiв Борi i Жори

Лесь Подервянський. Діана Дійові особи Жора, невизначеного віку мужик, схожий на чорта, якого виперли з пекла за профнепридатність. Василь Гнатович, вождь палати хворих, статечний мужик, схожий на Сталіна епохи підписання Ялтинської угоди. Сірьожа, середнього віку мужик, хитрий і наївний, як вовк у казці. Валєрік, молодий мужик, хворий на голову. Енгельс Гасанович, ліцо кавказьськой національності. Діна, юна, спокуслива і спортивна медсестра з довгими ногами, широкими плечима і античною шиєю. Санітари Дія відбувається в лікарні. Палата відділення щелепнолицевої хірургії по вулиці Зоологічній, в палаті на кроватях лежать Василь Гнатович, Жора, Сірьожа, Валєрік і Енгельс Гасанович з забинтованими в різних місцях і синіми, як баклажан, їбальниками. Найбільша кількість бинтів пішла на Валєріка. Він має на голові пишну прикрасу, розмірами і вагою схожу на чалму турецького султана. Над кроваттю Валєріка висить картина "Охотнікі на привалє" художника Сєрова. Хворі лежать смирно, як дрова, що чекають на холодну зиму, але це оманлива смирність. В їхніх червоних оченятах світиться бойове завзяття і жадоба життя. За вікном палати розташований зоопарк, з якого інколи долинають тваринні звуки його волохатих мешканців, такщо якщо заплющити очі, можна уявити себе в Африці. Голос тигра за вікном. Унгх, унгх, аоунгх! Жора. Десять часов, блядь, можна і на годинник не дивиться! Голос тигра. Аум!!! Сірьожа. Ти бач, проснувся, проклятий, і гризти хоче... Голоси вовків. Ауууу!.. (А потім знову тигра.) Аум! Валєрік при останніх словах тигра бє головою в стіну. Сірьожа. Я колись у школі працював, учителем труда. Така робота, шо нема шо спиздить. Так харашо шо у мене жінка бєрємєнна була. Вона мєл гризла. То я їй мішками таскав. Главноє шо інтересно, вона той цвітний не дуже любила гризти. А в основном отой, квадратний. Голос тигра. Унгх, унгх, аоунгх! Василь Гнатович. Ач як розпиздівся! Жора. Він жерти хоче. Василь Гнатович. А ми випить хочемо. Жора, харош лежать, як стерво, катай лишень за двері, подивись, чи та пизда сігодня діжурить. (До Сірьожи.) А ти шо лежиш, як Ісусік? Бистро вставай і ріж ковбасу! Сірьожа і Жора з насолодою виконують накази вождя, який дістає з матрацу пляшку з мутною рідиною і розливає в гранчаки, з яких перед тим позабирав зубні щітки. Валєрік за звичаєм бє головою в стіну. Василь Гнатович. Валєрік, тихіше, картина на голову упаде. Валєрік. Діана, Діана! Валєрік розкачується на кроваті, притримуючи обома руками чалму і час від часу пиздить головою об стіну. Жора. Совсєм приїхав пацан. Сірьожа. Чого це він? Василь Гнатович. То він мабуть за англійську царівну переживає, шо її машина задавила. (До Енгельса Гасановича.) Гасанович, вставай, ще наспишся... Енгельс Гасанович (злякано.) Шито, апят? Василь Гнатович. Опять, опять, Гасанович. Ми з тобою тут старші і должни молодьожи подавать примєр. (З цими словами Василь Гнатович виймає з гранчака Гасановича зубні щітки і наливає туди самагонки.) Василь Гнатович (ефектно простягає гранчак і виголошує тост). Мир землі, здоровя в хаті й гарна баба на кроваті! Голос тигра. Аум! Валєрік бється головою в стіну. Всі випивають. Василь Гнатович. Валєріку більше не наливать. Енгельс Гасанович. Хароший малшик, маладой. Тинь хочешь? Тинь силаткий, викусний. Кушай! (Енгельс Гасанович дістає з-під краваті диню...) Валєрік. Діана! Діана! Енгельс Гасанович. Зачєм тібє етот дєвушка, гилупий! Василь Гнатович. Щас всі випиваєм по другій і расказуєм охотничі і рибальські історії! Сірьожа (запопадливо.) Правильно, Василь Гнатович... По команді вождя компанія випиває. Василь Гнатович. От ти і починай, щоб багато не пиздів. Гасанович на очереді. Сірьожа. Ну слухайте. Гасанович, не совайте там рукою под одіялом, а то не слишно буде. Значить, прийшов кум на ставок, сів у ризову лодку, закинув собі мастирку на ліща, сидить. А його собака був такий, з довгими вухами, волохатий.. Жора. Ето спанієль! Сірьожа. Ну цей спанієль, значить, поліз у воду купаться, поплив за лодкою. Кум, значить, сидить, ліща ловить однією рукою, а другою одганя того спанієля, шоб не мішав. Коли тільки раз! Спанієль почав кричати. Кум дивиться - тоне, блядь! Кум його за вуха, давай тягти - хуя тобі, не витягне, отакена щука вчепилась! Кум за вуха собаку витяг і ото вмєстє з щукою кидає в лодку. Ну ніг, канєшно, в собаки вже немає, а щука погризла ризову лодку, воздух вийшов, і кум чуть не потонув. А щука пішла собі... Десь кілограм на триста... Жора. Ховайте стакани! Діна йде! Входить Діна, освітлюючи своєю красою убоге приміщення. Валєрік. Діана! Діана! Діна. Хлопчики, Валєріку не наливаєте, йому сьогодні на ампутацію, і приберіть закуску, професор буде на обході. Василь Гнатович. А ми і йому наллєм! Діна, спокусливо посміхаючись, розчиняється в повітрі. Сірьожа. От інтересно, шо йому будуть ампутіровать? Може вуха? Валєрік. Діана! Енгельс Гасанович. Чито ти переживаєш, гилупий! Етот дєвушка - все животниє. Василь Гнатович. Гасанович, давай, твоя черга. Енгельс Гасанович. У нас бань єсть. Називаєтся "Фантазія". Етот бань "Фантазія" малшик работаєт, Мухтарчик, жопф, как куруш, силадкий, викусний. Я пирихожу, говорю, банщик, гидє етот малшик? Он говирит, малшик занят, єсть дєвушк. Я говорю, зачем минє етот животноє? Я хочу малшик... Василь Гнатович. Ти, Гасанович, получаєш штрафне очко. Ето історія не риболовна і не охотнича. Енгельс Гасанович. Какой охотничий-махотничий, етот історія пиро животних... Василь Гнатович. Гасановичу не наливать, Жора, давай. Всі, крім Валєріка і ображеного Енгельса Гасановича, випивають. Жора. У мене друг Микола. Він прапором служить у спецназі. Їде машиною по Африці. Коли раз! Отакенна анаконда в кустах лежить! Метрів сто пятдесят! Біла, блядь! Микола виходить з машини, бере монтіровку і її по жопі, хуяк! Змотав, поклав в багажнік і в штаб полка. То потом по ту анаконду приїхали учьониє її ізучать, чого вона побіліла. То казали, шо вона виповзла з пещери. А в тій пещері дуже енергія кльова. Там навіть хрест стоїть, і якщо людина хворіє, то її на три дні на тому хресті розпинають... Сірьожа. А якщо срати захоче? Жора. Ну як це срати? Якщо в бога не віре, то і не вилікується! Сірьожа. Та нє! Людина - це ж жива істота, вона пісять хоче! Голос тигра. Аум! Жора. От кому єсть шо про охоту розказать! Сірьожа (запопадливо). Тепер хай Василь Гнатович розкаже. Він мабуть таке знає, шо і тигру нєхуй дєлать! Василь Гнатович витримує акторську паузу і починає розповідь страшним хрипким голосом, зловісно рухаючи вусами в різні боки. Василь Гнатович. Девять душ дітей пропало в ставку, потом ще двоє. Стали люди радитись. Наварили каші. Пять казанів! І всю кашу вивернули в ставок! Він іззів... Всі хором. Хто? Василь Гнатович (страшним голосом). Сом! Йому в середині розпуклося і він вивернувся! Всі хором. І шо? Василь Гнатович. Дві пари волів впрягли, відвезли на кладовище і там поховали! Жора. Ніхуя собі! Валєрік. Діана! Входять санітари під керуванням Діни. Вони грузять Валєріка на лікарняну каталку і увозять в операційну. Сірьожа (до санітарів). А шо ви йому відрізати будете? Санітар (шуткує). А голову відріжем нахуй. Василь Гнатович. Ти, Сірьожа, довиябуєшся, шо вони і тобі шось відріжуть. Сірьожа. Та вже нема чого відрізать... Так свербить, проклята, під гіпсом, а палець не дістає. Жора. Тобі милом треба було перед тим голову вимить... Сірьожа. Та! Те мило до пизди. От я вам розкажу про мило. У мене дід був. Він корови пас. Коли це іде большаком і бачить, в канаві вовк лежить. Здоровенний такий волчара, лежить і спить! Дід підійшов і батагом як переїбе! Вовк підскочив вверх метрів на двадцять, ні, на двадцять пять! І всього діда обісрав. Дід приходе додому, взяв мило, і давай митися, ну він був одєт в труси і майку, це літом було. Значить, миється, миється, ніхуя не получається, бздить і всьо. Жінка прийшла і вигнала його з хати. Так у нього вся жизнь перевернулась у хуйову сторону. І на роботу не міг устроїться, бо від нього бзділо, і жінка пішла, і в армію не взяли. А він хотів буть воєнним, а не вийшло через вовка.. То коли вмер, поховали разом з вовком, я до баби в село приїхав з жінкою, хотів на могилу сходити, а баба каже: "Ви, діточки, до того вовка і не ходіть, бо бздить досі", ото тобі й мило! Енгельс Гасанович. Самий обідний, чито когда я етот дєвушка, етот животноє воспользовался, банщик пириходит і говорит:"Малшик освободился". А я ситарий человєк... Василь Гнатович. Усім налить, Гасанович штрафну пропускає. Жорі приготуватися. Тигр. Аум! Жора. У мене оцей друг Микола, шо оце прапором в спєцназі служить, ну їде він машиною по Африці, коли бачить, отакенний орьол сидить біля дороги і спить. Метра три завбільшки. Ну Микола вилазить з машини, бере монтіровку і його по жопі - хуяк! Так орьол взлетів, взяв камінь і як хуйне в прапора! Він в падєнії через себе очередь з акаеса як дасть! Попав раз десять! Но орьол все одно улетів. Василь Гнатович. Ці тварюки взагалі дуже живучі і злі. У мене в хазяйстві кроль був. Здоровий, кілограм на пятдесят, а злий, як собака. Він собі в дитинстві дротом око виколов, то ми його Кутузовим прозвали. Бувало, хтось іде до хати, то він зараз до штанів і порве! То я його на ланцюг посадив, бо у двір було ніяк зайти. Ну правда, він не гавкав, брехать не буду, але гарчав добряче. Сірьожа. А чим ви його годували, Василь Гнатович? Василь Гнатович. А він у мене все їв. Гарбузи йому порубаю - їсть, картоплі - відро міг втоптати. Но найбільше мясо любив. Ми як кабана заколемо, то я йому відразу свіжини покладу, то він сидить такий довольний, вухами соває, морда вся в крові! Тільки мене одного признавав! Я і на охоту з ним ходив. Так ті зайці, лисиці для нього було так, тьху! Він вовка доганяв льогко! Жора. А зараз де він? Василь Гнатович. Помер наш Кутузов. Вже років три. Сусіди отруїли, бо він їхніх курей погриз. Енгельс Гасанович. У меня адін асьол біл, жопф как персік... Жора. Енгельс Гасанович, мовчіть раді бога, з вашою порнографією, якщо випить хочете, бо Василь Гнатович не наллє! Енгельс Гасанович. Я ситарий человєк, всє пиро животних, і я пиро животних... Василь Гнатович (милостиво). Ну, Жора, налий і Гасановичу, хай він хоч засне, бо інакше вночі тигр спати не дасть! Тигр. Аум! Вовки. Ауууу! (А потім знову тигр). Аум! Компанія випиває, закусюючи ковбасою і динею Енгельса Гасановича. Входять санітари з прооперованим Валєріком на каталці. Валєрік спить під дією наркоза, на голові замість чалми турецького султана легенька повязка. Один з санітарів тримає відпиляні від Валєріка добрячі оленячі роги. Сірьожа. Це його? Санітар. А чиї ж? Півчаса пиляли. Хай як випишеться над кроваттю прибє. На всю жизнь память буде. (Санітар кладе роги на тумбочку). Валєрік (марить). Діана! Жора. Переживає пацан! Санітар. Всьо, хлопці, кінчайте базар, всім отбой. (Санітар тушить світло і зачиняє за собою двері). Місяць, який заглядяє в палату, обливає своїм срібним сяйвом хворих, схожих у своїх бінтах та халатах на клан бедуїнів в пустелі. Тихо, наче з повітря, зявляється Діна. Вона в короткій, вище колін туніці, так що нам видно її божественні коліна. У руці у неї лук, за спиною сагайдак з стрілами. Біля ніг Діни маленька і струнка лань, їхні тіла світять зсередини місячним сяйвом. Діна підходить до Валєріка, цілує його в нещасний лоб і разом з ланню випливає в вікно під шалений акомпанемент вовків, тигрів, гієн, і всіх інших істот, котрим не спиться вночі. Валєрік (маніякально бурмоче уві сні). Діана! Енгельс Гасанович. Гилупий, какой ти гилупий, малшик! Голос тигра. Аум! Завіса

!

Король Літр Трагедія Дійові особи Король Літр, хтивий, безпринципний і божевільний алкаголік. Корделія, улюблена донька Короля, хвороблива квітка з червоними очима і скаженою пиздою. Рейгана і Гонерілья, неулюблені донькі Короля, брудні та закомплексовані лізбіянки. Едгар, цинічний гвалтівник собак та кіз, згодом статечна людина, член суспільства, депутат палати лордів. Едмунд, життєрадісний споживач екскрементів, санітар лісу і друг природи, згодом статечна людина, член суспільства, професор Кємбріджського універсітєту. Кєнт, хуліганствующій підліток. Мєнт, лягавий падло. Йорік, патворний нєдоносок, начітавшійся Заратустри. На початку пєси - блазень, згодом - статечна людина, вождь англійського народу. Привід, опудало в білім простирадлі, під пахвою несе кнігу "Тімур і його команда". Дія відбувається в Англії в епоху похмурого середньовіччя. Дiя перша. Сцена зображує собою пляж, забруднений пляшками, гандонами і собачим гівном. Посередині всього цього хазяйства сидить Король Літр. Його вигляд не важко уявити, спираючись на все вишезгадане. У ніг Короля мішок з пляшками. Він по черзі дістає їх звідти і саморобною дротинкою спритно витягує з пляшок корки, вдавлені туди волохатими пальцями не маючих штопору волоцюг. Король Літр. Ітак, замовкли струни сладкозвучні, З пизди стирчать всі грифи балалайок, А в жопі жевріють жоржини та жар-птиці... Я роздав на хуй все. Все, шо роками пиздив І пер, згинаючись, до себе у комору, А потім, запираючись в сортирі, І там, згасаючи від смутку та зневіри, Я нігтєм вицарапував на стінці скажені цифри, Рахував і плакав, пердів беззахисно, В тупему скаженінні зубами скреготав, І дикий сморід, цей дух гівна На вільних білих крилах Вповзав мені у серце, як гадюка, І люто в душу срав. Людськая заздрість, та посмішки, та плітки за спиною, Шо хуя вже не тільки, шо встромить, А й навіть вийнуть стало неможливо. Бо я, статечний дід і патріарх, засновник роду, міста і країни - Герой національний! Як відомо, герої не їбуться і не сруть! Не кажучи про те вже, шо ніхто з них в дитинстві не дрочив! О, як мені це все настоїбенило! Піздєц! Їбав я всі ці гімни і кантати, Всю малахвю бенкетів і прийомів, Коли замість того, щоб когось вжарить Повинен довго й нудно ти пиздіти І слухати пиздьож такий же самий. Я все роздав: всім жебракам, ханигам, Всім підарасам, йобнутим шакалам: Нехай вони внесуть корисний внесок В суспільне будівництво! Хай їбошать, а я це все їбу! З цими словами Король Літр голосно пердить.Входить Корделія - хвороблива квітка із скаженою пиздою. Король Літр. Як ти живеш, моя вонюча квітка? Корделія. Дивись, татуню, я знайшла гандона. Він зовсім цілий, зроблений в Ганконзі. З його сріблястих пелюстків, як перли Стікають сльози росяні яскраві... Літр. Не перли то, то малахвя вонюча! Це концентрація тих виблядків поганих, Шо повзають, як блядські мандавошки По аглицькій землі! Корделія. Татуню, милий! Якій же ж ти розумний та приємний! Їбись конем всі хахалі противні! Ці коні з яйцями, ці хижі до мінєту губаті кажани! Коли я з вами, тоді про них я зовсім забуваю... Король Літр (хтиво пестить її). Я теж, дочурка, більше полюбляю тебе їбать, Ниж тих блядєй заразних твоїх сестер, Немолодих і глупих, до того ж і негарних лізбіянок! Входять Рейгана і Гонерілья, брудні та закомплексовані лізбіянки. Гонерілья. І шо він в ній найшов? Я в сто раз лучшє! Король Літр. Тебе зачав я в пьяному угарі: Кричав кажан і бився вітер в стелю, Матуся плакала і реготав пугач. Тож не пизди! Рейгана. Ну, а мене? Літр. Тебе так само: на стайні Раком серед кіньських храпів. Копита страшно били по підлозі І комашня летіла на вогонь, І сумно-сумно каркала ворона... Корделія. Ну, а мене? Літр. Еге-е!.. Тебе зачав я разом із товаришем, Його я драв пізніше. О, молодість! О, юність парубоцька! Сідайте же скоріш, мої дівчата, І поможіть мені відкоркувати пляшки! Бо завтра на світанку я повинен Зайняти чергу в пункті стеклотари. Інакше, замість каші гарбузовой Сосати хуй ми будемо напевно! Король Літр і доньки сідають на покинуті на пляжу ліжаки і енергійно сортирують склотару. На них з усіх боків повзе англійський туман смог. Дiя друга. Кулуари англійського парламенту. Входить Едгар, цинічний гвалтівник собак та кіз, а нині - член палати лордів. Едгар. У вухах ще звінить від ахінєї, Яка я майже три години слухав. Як на базарі сери розпизділись! Сер Арчібальд поцупив за чуприну мілорда Річарда, А потім захуярив каламарем по пиці. Сер Норфольк відпиздив сера Джона. Ця хуйня зоветься демократієй! Віднині ми разом всі вирішуєм питання, Бо старий поц, скажений Літр, пьяниця, Надумав замінити діктатуру на демократію. А сам полишив владу І роздав все майно ханигам різним. Їх серами зробивши, тягар тяжкий з своїх плечей на їхні положив. Тепер сидить він в подраних кальсонах, Збира пляшки порожні і гандони, Киря шмурдяк, денатурат вонючій І все, шо десь ворушиться - їбе. Колись і я так жив: їбав бездумно я кіз і ховрахів І, розважаясь, блядям у жопи йоршика встромляв. Я просто неба жив, як соловейко, І політуру пив, і самогон, Тепер возвисився... Вчорашні уркагани, ханиги, волоцюги, підараси Сидять в палаті серів і балдєють: Свобода, блядь! Свобода, блядь! Свобода! Входить Едмунд, життєрадісний пожирач екскрементів, а нині - професор Кємбріджського універсітєту. Едгар. Здоров, співець народної освіти! Які діла на ниві благородной? Едмунд. На ниві, вдобреній добрячим екскрементом Проізрастає квіточка блакитна - Улюблена забавка гомосеків. І скотоложество застєнчіво цвіте. Едгар. Цікаво знать прийоми ізощрьонні, Які іспользує студєнство прогресивне, Шоб возродіть статтєве кватроченто? Едмунд. Цікаві опити проводять студіози: Їбуть кнура, як ворога народу, у сраку Цілим факультетом філософським. Ще Гєгєль нам казав, шо дух ширяє В златих чертогах мудрості безсмертной. Тим часом, верткий хуй в свинячій жопі Ширя своєй вонючою дорогой. І, хто зна, чий же шлях веде до правди? Едгар (побожно). Великий Сак-Ямуній, благородний гігант Камінний, долбойобовидний, про дао Слово нам спиздів священне. Я памятаю вчителя-китайця, старого імпотента. Він куана нам загадав: Де правда? - запитав він. І пиздив учнів дрином по золупам, Шоб думали хутчіше, і реготався І слиною харкався, як скажений. Тоді один із нас сказав: в народі! Учитель наказав йому лягати, І широко відкрити пащу. Потім, ставши у позу рітуальну, Просто в рота сенсей посцяв янтарною мочею. Священні бризги капнули на струни рудого семісейна. (Ми робили із шкір котів ті блядські контрабаси, А струни - з їхніх тельбухів). Учитель удруге грізно нас запитує... У серці! - хтось здуру пиздонув. Тоді, хутчіш ніж кролик вздрочить, Наш дідусь сивенький прийомами кунхву Виймає серце у поца із грудей І, показавши, шо правди там немає, Засміявся щасливим сміхом доброї дитини І пожбурив у форточку добичу. Едмунд. А шо таке кунхву? Едгар. Борьба садистів. Тож, втретє Наш учитель викликає: Де правда, Йобані кретини, імбецили, олігофрени І мікроцефали, їбать у жопу вас каленим хуєм! Тут наче шось мене вперед штовхнуло: У жопі! - заволав я відчайдушно. Дивлюсь - дідусь всміхнувся лагідненько: Не можете, шакали, без підказки! Не згледівся, як дідуганів фалос Вже танцював мазурку старовинну В моєму анусі... Едмунд. Коли це сталось? Едгар. Був я в китайському полоні. Альбіон туманний Колись з Китайом воював завзято. В полоні опинившись, став я дзени штудіювать старанно: Сак-Ямуній! Мудило скамяніле, Поможи нам дать ладу Англії, туманній батьківщіні! Обидва суспільних діяча побожно складають руки. В цю ж мить з диким реготом і виттям на сцену вбігає Йорік. Він зовсім голий. Його потворна постать відбиває страшну тінь на стелю. В одній руці у Йоріка Заратустра, другою рукою Йорік дрочить. Всім страшно. Дiя третя. Пункт прийому склотари. Біля пункту стоять ханиги з кошиками і пиздять. Входить Король Літр і Кєнт, згинаючись під мішками з тарою. Літр. Спасібо, любий Кєнте, друже добрий! Не надірвав ти часом собі пупа? Кєнт. Нє. Дякую, припиздєний дідуню. Все харашо. Літр. Дивись, мій сину любий: Сто алкоголіков стоять єдиним фронтом. В очах - звитяжні кольори червоні Блищать, як блискавиці. Руки сильні танцюють, як китайські баядери В бардаках Шанхая. Кєнт. Люди славні. Багато ветеранів сивочубих. І їх падруг, кремезних і негордих. - Вони, слухняно, з дотепом кмітливим В момент ісполнять всі бажання ваші. Літр. А! Хай в пизду йдуть! Ще не хватало Мені лічить під старість мандавошкі! У мене доньки є для тих ексцесів. Ще - старий цап, товариш бородатий. Ми разом з ним гуляєм по алєям французьких парків, Дивимся на місяць, співаємо пісень, І соловейка ми слухаєм, аж потім їбемось. На майдан зверху плавними кругами планірує Привид. В руках у Привида авоська з пляшками з-під німецького червоного, під пахвою - книга "Тімур і його команда". Одяг на ньому - традіційний одяг привида: біле простирадло в крові. Привід (зловісно регоче). Ха-ха-ха-ха! Невдовзі та година, Коли нарід тупим сосновим колом Їбать вас буде в жопи буржуазні! Кєнт (по-юнацькому, захоплено і дещо наївно). Оце і є свобода довгожданна? Припиздєна богиня мармурова, З відбитими руками, безголова крилата блядь, Летюча гордість наша!? Літр Ні, юний друже, то звичайне падло, Яке наділо грязне простирадло. На йому целку хтось їбав, а може - зарізали когось? А потім - дельтаплана Із його змайстрував народний вмілець. Привід (продовжує кружлять над майданом). Тремтіть, падлюкі, від пророчєств страшних! Вам всім піздєц! Хоч їжте ананаси, Хоч рябчіків хуярьте! Привид прицільно кида зверху пляшками по ханигам, пиздить їх книгою "Тімур і його команда" по голові. Всі тримтять. Входить Йорік з пляшками і Заратустрою під пахвою. Він підступно преться без черги. Йорік. Пустіть! Я контужен на хуй! Я воював! Пока ти сука в тилу баб портів, я в танкє горєл! Я - льотчік! Привид. Піздєц! Ха-ха-ха-ха! Фойєр! Фойєр! Привид веде зверху прицільне бомбометання, причому він страшно завиває так, шо стає схожий на німецькій самольот Юнкерс. Йорік. Ага-а!.. Люфтваффе, блядь?!? Йорік швиря пляшкою в Привида і підбиває його. Підбитий Привид загоряється і, залишаючи за собою чорний дим, пада на землю, де вибухає. Залякані ханиги падають на землю, подзенькуючи плашками. Йорік один залишається стояти. Обличчя у його геройськи вимазане сажою, руки міцно тримають Заратустру і авоську з пляшками. Над місцем побоїща шириться переможне "Ура!". Йоріка хапають і підкидають в гору. В навступившому апофеозі Йоріка несуть на руках як лідєра і національного героя. Сидячі на плечах у вдячного народа він переможно дрочить. Звучать фанфари, гімни і кантати. Йоріка уносять, так шо на сцені лишаються тіки Кєнт, Літр і потоптана склотара. Літр (сумно). Усі перевороти, юний друже, Одне начало мають і кінець: Спочатку розбивається склотара, А потім підкрадається пиздець... Дiя четверта. Тронний зал. Посередині стирчить трон, схожий на Київський торт. На стінах висять портрети суспільних діячів, в тому числі: Мєндєлєєва, Ламаносова, Мічуріна, Суворова і Макаренко. Два сери роблять у тронному залу влажну уборку: один підмітає, другий бризга із пляшечкі, шоб не було пилюкі. Перший сер. Ви чули новину, мілорд? Другий. А як же! Сьогодні - коронація! Нетлінну божественну фуражку Святого завойовника Вільгєльма Натягнуть на поважного урода, Шо врятував британськє можновладдя. Чути фанфари. Входять сери. За ними вверху на менті вїзжає Йорік. На ньому красівий білий кітєль, сині галіфе і хромові чоботи. Вони по-дємбєльські спущені вниз гармошкою. На галіфе розстібнута шірінка, шоб зручно було дрочити. Йорік спритно плигає прямо з мента на пухкі тронні подушки. Йорік. Нє віжу на галавє фуражку! Шо не ясно, блядь!?! Сери (хором). Уже несем, несем! Святися, царю, твойо чело лілейноє! Ми зараз помажемо тебе денатуратом на царство! Сери мажуть денатуратом Йоріка і возлагають на його фуражку Вільгєльма-завойовника. Звучіть англійській гімн, всі стають по стійці "Смирно". Йорік. Хе! Сери йобані! Болтаються в строю, Як клізми в жопі! Служби ще ні хуя не пойняли! Нема ніякого порядка в блядських інтелєктуалів! Їм тільки би пиздіти та читати, та жерти вустриці. Собак та кіз їбати, дивитися на місяць очманіло, Сидіти в дзені! Віршики писати, про те, як плохо жить І як, колись він виїбав когось, а зараз плаче! Усе завішано портретами мудил! (тика пальцем в портрети) Це шо за підараси, вас питаю?!? Едмунд. Мілорд! Це гуманісти. Йорік. Всіх - к хуям! Повісити оту картину гарну, Де гуманісти втрьох сидять на конях, Красиві й сильні лорди бородаті, І пильно стежать за пархатими жидами! Йорік (пиздить портрети шваброю, котру взяв у лорда-прибиральника). Отак по наглим пикам треба пиздить! Це суче сімя Альбіон туманний Ганьбою вкрило аж по самі яйця! (помічає портрєт Короля Літра) А це шо за гандон?! Перший сер. То - Літр Четвертий, шо заснував парламент двопалатний, Дав конституцію англійському народу І наспір виїбав скаженого собаку. Такого страшного, шо люті каскадери, На нього дивлячись, наклали повні штані! Обичай національний наш англійській, Шоб на парі хуйню робити всяку Він повернув собі на користь мудро І виїграв таким чином королевство обєднане британське! Йорік. Я віднині наказую декретом справедливим: Заборонити все статтеве блядство! Всім казайобам, підарасам, лізбіянкам, А такжє фєтішістам і нєкрофілам, І з ними - всім, хто любить блядувати, Засунуть в жопу лома з нєржавєйкі! Цей мій декрет - краєугольна цегла Політики унутрішній. Дрочити три рази на день - долг патріотичний Перед вітчизною всіх чесних громадян! Цнотливо мастурбацієй займаясь, Почистимо ми наш народ їбучий Від скверни блядства смрадного! Ура! Всі сери кричать "Ура" і сінхронно, по-воєнному, дрочать. В наступившему апофеозі масової мастурбації чути самотнії звуки баяна. До тронного залу входять Літр і Кєнт з мішками, пляшками шмурдяку і баяном. Кєнт сумно грає "Падмасковниє вєчєра". Літр. Іграй, мій Кєнте, ці мотиви предків! Шо у бурмі з суворою природой Викраювали час для ораторій І плакали в своїх вонючих норах Від естетичного екстаза. Дінозаври, жорстокі павіани, крокодили, Послухавши ті лагідні балади, Робилися, як ніжні гімназістки. І замість мяса - білі хризантеми, Жували, обливаючись сльозами... Йорік. Чого, ти, ходиш тут, розпусний старець, І заважаєш нам робить свящєннодєйство?!? Дрочи! Інакше ми з тебе здеремо Твою мохнату шкіру зашкарублу І будемо вмакати мясом свіжим в вапно безжалісне! Літр. Колись, у сраку я пяний, Я виїбав стару дебільну хуну, Мандрівницю безумну. Я сіфона Від неї підхопив і лікувався У Баден-Бадені на водах мінєральних. Її синка віддав в дебільну школу К дєгєнєратам на харчі казенні, І в циркове училище по блату пристроїв, Шоб на блазня він учився. І той потворний мій сперматозоїд Розрісшийся в горбатого урода, Зробив-такі, карєру нехуйову! Діти-діти! Ці квіти лісові благоуханні, Шо щастя нам дають!.. Я їх їбати завжди любив! Бо приносити Радість цій формі безкорисній - Це крєдо моє творчє. Любий сину! Іду сюда, урод талановитий! Я темпераментно їбати тебе буду, Шоб ріс ти здоровенький і неглупий! Літр біжить до Йоріка з явним наміром його виїбати. Наляканий Йорік кида в Літра тронними подушками. Цю веселу буфонаду обриває грізний окрік Гонерільї, шо щойно прийшла разом з сестрами. Гонерілья. От бач, як розважається, проклятий! А ми чекати маємо на кашу, Голубки три голодні сизокрилі! Ти, йобнутий папаша! Скіки Ждати тебе ми будем, поки ти Склопосуд здавати будеш? Літр. Любі мої дітки! Ви почекайте трохи поки брата Я вашого їбати буду сумно, Пригадуючі юність романтичну! (Говорячі се, Літр здирає з Йоріка галіфє.) Йорік (несамовито верещить). Рятуйте, сери добрі! Підараса Із мене хоче Літр зробить їбучий! Мєнт набрасується на Літра ззаду і прийомом самбо закручує йому руку за спиною. Заарештованого у такий спосіб Літра осмілілі сери пиздять шваброю. Йорік. Ага-а! Спіймався, хтивий павіане! Ми кару лютую придумаєм тобі За всі твої паскудства! Блядовитих дівчат твоїх розріжем на шматочкі І будем годувать, шоб ти сказився, Тими частинами їх курвячого тіла! Гонерілья (налякано). Нема нічого спільного між нами. Я бачу в перший раз цього маньяка. Рейгана. Я теж його не знаю, мій королю! Але Корделія частенько з ним їблася! Корделія. Їблася, так і шо? Їбеться гніда, Їбеться вош і бабка Степаніда! Я помилялася в світогляді своєму. На мене вплинула розпуста буржуазна. Але тепер, осяяная сяйвом ідейного прозріння, Я дрочити буду сумлінно Англії на користь. Я на пизду краплину валєрянкі кокетливо налью, А потім кицю пущу лизать полєзноє лєкарство. Рейгана і Гонеріля. І ми! І ми! Йорік. Хвала жіноцтву! Всі сери кричать "Ура!", радіють і на радощах плачуть. Ніким не помічений до тронного залу тихо крадеться Привид. Книгу "Тімур і його команда" він держить в зубах, а руками тягне за роги старого вонючого цапа. Він нишком підкрадається до Літра і з усією силою пиздить його книгою "Тімур і його команда" по голові. Від несподіваного удару всі охуєвають. Привид. Ха-ха-ха-ха! Гадали, шо я мертвий, Трясу мудями в пеклі потойбічнім!?! А ви - горілочку пєте і баклажаном солодким снідаєте. Дурні пацаваті! Я вічно буду жить, Бо не буває таке, шоб Привида хто-небудь запиздячив! Це вам усім піздєц настане скоро! Ха-ха-ха-ха! Ги-ги! Ням-ням-ням-ням! Я цапа вашого пиздячив по дорозі, Я мордував і в ніс його, і в рота!b Тортури охуєннії придумав для вас. Я на йому тренувавсь! Цю неприємну похвальбу раптово нарушає цап. Дико мекнувши, він пиздить Привида рогами в сраку. Привид пада мертвий. Літр. Оце, герой, товариш бородатий! Я пропоную його на посаду мілорда-канцлєра! Йорік. Замовкни, пиздоболе, це - провокація! Твій цап - шпигун німецький! Він показав дорогу супостату до штабу нашого. Йому й тобі - піздєц! Корделія. Я пропоную в гандона їх засунуть, мій королю! У мене є гандон із Сінгапура, Чи, може, із Ганконга, еластичний! У нього і бугай залізти зможе. Ми зверху їх завяжемо, а самі - Дивитись будем на тортури страшні Через резину світлу і прозору! Корделія вийма з пазухи гандон і надуває його до потворних розмірів. Починає тихо грать баян. Під звуки баяна Літра з цапом завязують в гандон. Деякий час гандон сам плигає по сцені і мекає, потім застигає на місці. Тихо звучить мєлодія "Падмасковниє вєчєра". Йорік. Накрилася пиздою та епоха, Шо взад тягнула нас. Рейгана. Я присягаюся віддать життя своє на користь людству! Я буду грамоті учить, а не паскудству! Гонерілья. Я в авіацію піду. І буду пиздить На дельтаплані бистрому шпіонів! Входять два жлоби. Вони несуть картину "Три богатиря". Картина страшна і велика, нести її жлобам важко. Несподівано картина виривається у них із рук і, як хвиля цунамі, припизжує усіх. Голос Привида. Піздєц, ха-ха-ха-ха! Прожектор висвітлює те місце, звідки лунає голос Привида. Це - трон. На ньому сидить Привид в рубашці кольору хакі і фуражці Вільгєльма-завойовника. В одній руці у нього "Тімур і його команда", в другій - Заратустра. У ніг Привида агонізірує гандон з Літром і цапом. По боках трону стоять два жлоби, шо принесли картину. Привид історично регоче і кидає в глядачів тронними подушками. Під його веселий регіт завіса повільно закривається. Завіса.

Лесь Подервянський. Жан Маре та інші. Пригодницька мелодрама. Дійові особи Жан Маре, улюбленець глядача. Віолєтта і Травіата, бляді, котрих їбе Жан Маре. Кардінал, ворог Жана Маре. Рошфор, друг Кардинала. Фантомас, друг Жана Маре. Йобана обізьяна, Єбіческа сила, потусторонні сили зла. Дія перша. На сцені нічого немає, крім темного кола на якому намальовано могили та хрести. На сцену входить Жан Маре вправно помахуючи підораскою. Назустріч йому, теж помахуючи підораскою іде Фантомас. Жан Маре. (зупиняється) Де Кардинал? Фантомас. В жопі! Дія друга. Жопа. В ній сидить Кардинал. Входить Рошфор. Рошфор. Кардинал! Ми захопили двох блядєй. Кардинал. Чиї вони? Рошфор. Кажуть нічиї. Кардинал. Пиздять! Допитати! Дія третя. Катівня з необхідними інструментами. В ній: Віолєтта, Травіата і Рошфор. Рошфор катує блядєй. Рошфор. Чиї ви? Бляді. (харкають Рошфору в морду) Нічиї! Рошфор. (витирається) Пиздите. Рошфор продовжує катувать блядєй. Він пиздить їх великим дрючком, бє ногою по зубах і по печінці. Тим часом в загратоване вікно влазять Жан Маре і Фантомас. В зубах у них підораскі. Жан Маре виламує грати, обидва з криками вламуються в катівню і пидорасками пиздять Рошфора. Рошфор тікає. Віолетта і Травіата. (хором) Ми нічого не сказали! Жан Маре. А чого в очі не дивитесь, суки? Жан Маре пиздить блядєй, Фантомас йому помага. Світло на сцені поступово згасає, але і в темноті можна розібрати, що десь когось пиздять. Дія четверта. Жан Маре і Фантомас сидять в барі і пють коктейля. Жан Маре. (зухвало) Мені Віолетта часи подарила. Пятьсот карбованців стоять. (дістає часи Орієнт і пиздить їми об стол) Бачиш! А їм ніхуя! Фантомас. (переконано) Це не наші. Мені Травіата теж галстук подарила, щоб не пиздив. (обидва регочуть) Дія пята. На сцені чорний фон з могилами і хрестами. Входить Кардинал. Кардинал. От блядь! Всі мої плани накрились пиздою. Кардинал рве на собі волосіння. Раптом могили відкриваються і з них вилазять Єбічєская сила і Йобана обізяна, обидві страшні. Єбічєская сила і Йобана обізяна. Ага попалась стара пизда! Кардинал. Дівчата! За шо!? Кардинал тікає, але Йобана обізяна кидає грудку і влучає Кардиналу в спину. Кардинал падає як жаба. Входить Жан Маре і Фантомас з блядями. Йобана обізяна і Єбічєская сила шикуються в шеренгу. Єбічєская сила. (командує) Рівняйсь! Струнко! Жан Маре приклавши підораску до чола пітляє строєвим шагом. Йобана обізяна. (прриклавши лапу до дегенеративного лоба, докладає) Товаришу начальник! Передовий підрозділ у складі старшого сержанта Йобаної обізяни і єфрейтора Йєбіческой сили впиздили якусь стару пизду. Фантомас. (пізнає) Ето ж Кардинал! Німа сцена. Жан Маре роняє важку пидораску, яка падає на пол з сильним стуком. Всі стоять витрищівши їбальники і мовчать. Завіса.

Пять хвилин на роздуми. Пєса без дійових осіб. На сцені середньовічна ратуша, зроблена в стилі сталінського бароко. На ратуші великий годинник зі знаками зодіаку та різною іншою хуйньою. Посередині годинника стирчать гарні скульптури робітника і колгоспниці. В руках у робітника молоток, в руках у колгоспниці серп. Стрілки на годиннику показують без пяти дванадцять. Перед ратушею великий майдан, на майдані натовп. Натовп терпляче слухає набридливе тікання годинника уважно спостерігаючи між тім красиві, золоті стрілки зроблені в виді гарних пшеничних колосків. Повільно спливають одна, друга, третя, четверта хвилини. Коли нарешті стрілки з колосками наближаються до цифри дванадцять натовп іздає страшне, статеве мичання. І одночасно з цим, красивий, золотий робітник на годиннику з усією силою пиздить молотком по пиці гарну, золоту колгоспницю, яка у свою чергу пиздить робітника серпом по яйцям. Роздається голосний дзвін. Статеве мичання натовпу переходить в страшне ревіння. І саме в цю мить дверцята на годиннику відчиняються і з них виходить Сталін. Він позолочений і пофарбований. В одній руці у Сталіна трубка в другій знак зодіаку. Зі рта Сталіна йде дим. За Сталіним виходять Малінков, Каганович, Ворошилов, Будьоний, Хрущов і інші. Всього дванадцять штук. Всі вони, за винятком Хрущова тримають у руці знаки зодіаку. У Хрущова в руці здоровенна кукурудза. Під звуки приємної часової музики вони пропливають з одного віконця у друге. Годинник бє дванадцять разів. З останнім ударом дверцята на годиннику страшно захлопуються. Натовп падає на коліна. Серед мертвої тиші на майдані чути приємний кацапський голос: "Массковсое времяя двенадцать часов". Завіса.

Восток Дійові особи Хотабич - Джін Зульхвія - Блядь Аладін - Фраер Шаміль - Національний герой Насрідін - Мудак Шахірізада - Звізда востока Рак, папуга - Тврюки Сіндбад - Авантюріст Мао Дзедун - Сонце востока Чмо йобане - Йобане чмо А також - Аксакали, шакали, ішакі, басмачі, і інші. Дія перша На сцені пусто, темно і сумно. Поволі починає світати. З за обрію поступово вилазе лагідне обличчя і мьяка, приємна фігура Мао Дзедуна. Він у воєнному фрейнч і кепочці, навкруги його яскраве сяйво. Мао Дзедун зручно сидить на гойдалці, посміхається і повільно лізе догори. Сцена поступово освітлюється Мао Дзедуном так, що стае видно Восток, з його минарєтами, мічєтами і сінагогами. Посередині востока лижить пляшка, вона легенько підскакуе. Голос з пляшки: Пустіть мене озолочу бля буду! Мимо спокійно проїжджає аксакал на ішаку. Назустріч йому теж їде на ішаку другий аксакал. Перший аксакал: Асалям алєйкум (зніма папаху) Другий аксакал: Валлєйкум ассалям (зніма папаху) Перший аксакал (дістае з рота макуху): Рахат лукум яхши (дае другому аксакалу, другий аксакал кива головою в різні боки) : Вай вай вай...(бере макуху й починае гризти) Голос з пляшки...дуже нервовий... : Отткрийте нахуй всіх озолочу бля буду!! Аксакали: Шайтан шайтан! (тікають) На сцені знову тихо, Мао Дзедун повільно пересуваеться по небу все вище й вище заливаючи восток своїм сяйвом. Голос з пляшки (дуже спокійно): Підраси. Входить Аладін і Зульфія. Аладін: Зульфія, я тобі халву купив! Ось на. (Дае халву Зульфії) Голос з пляшки (знов дуже нерврвий): Кажу бля пустіть, бля, вони халву бля! Зульфія (жере халву): Халва яхши. Аладін: Зульфія, у мене план! Щас ходім на базар, патом в гарем, звізда моїх очей! Зульфія й Аладін уходять, Мао Дзедун сяє на горі. Голос з пляшки (дражливо): Звізда моїх очей...йобане сило... Входить Шаміль, на ньму косо сидить посипаний перхотю пінджак ветерена, в руках у нього пересувний точильний станок. Шаміль становиться по серед востоку й починае точить ножа. Шаміль (наспівуе): "На горі Шаміль стоїть а-а-а-а-а!!!! Ножі шашкі точи-и-ить. А у низу народ стоїть а-а-а-а-аНаш Шаміль а какой маладе-е-ец." Входить Сіндбад у кастюмі пірта з шабльой, пістольом і костильом, на плечі в нього сидить папуга, очі перевьязано чорною ганчірою. Сіндбад: Салям алєйкум сто чортів жабі в цицьку! Шаміль: Валлєйкум ассалям (продовжуе точить і наспівує) Сіндбад: Наточи шашку сто гарпунів киту в сраку! Шаміль: Аллах наточе. Сіндбад: Сто дукатів трясця твоїй мтері! Шаміль: Гаразд. Сіндбад (закурює): Гашіш яхші... Шаміль (наспівуе): "Шаміль барана заріза-а-а-в, Наварив він су-у-упу. А як став розлива-а-ать обварив залу-у-упу." Голос з пляшки (ввічьливий і обережний, дещо крадькома): Хлопці, агов, а чули шо я кажу, пустіть а я тоді шось зроблю... Сіндбад: Сто пьяних кашалотів твою підараса мать на!!! (пиздить ногою по пляшці так, шо та улітае) Весь цей час, Мао Дзедун, що завис у найвищій своїй фазі починае потихеньку сповзати вниз, на його обличчі зьявляється вираз незадоволення. Входить Хотабич, він по-восточному приклада руки до лоба і живота. Хотабич: Салям алєйкум. Шаміль і Сіндбад: Валлєйкум ассалям. Хотабич до Сіндбада: А шо це на тобі сидить? Сіндбад: Попугай шайтан! Сто цинтнерів простіпоми тобі в сурло! Хотабич: Вай вай ва-а-ай. (цмокає язиком потім смикає себе за бороду) На пличі у Сіндбада замість папуги зьявляється величезний рак. Рак: Здоров Сіндбад, сто чортів твоєму батькові. Сіндбад пада. Шаміль і Хотабич стоять мовчки. Хотабич до шаміля: А це шо в тебе оно приємнійший з приємних? (показує на станок) Шаміль невідповідаючи мовчки збира манатки й забирається геть. Хотабичь, задоволено сам до себе: Так так так та-а-а-к... Входить Насрідін. Він на ішаку, як завжди виябується задом наперед. Насрідін робить на ішаку почесне коло кругом Хотабыча. Потым злазить з ішака і по-восточному кланяється. Насрідін: Салям алєйкум. Хотабич: Валлєйкум ассалям. Насрідін: От бачиш! Показує Хотабичу пляшку, яку закинув Сіндбад. Хотабич суворо: Де взяв? Насрідін: З неба впала. Я рака стояв, намаз робив раптом - тиць! Трясе пляшку. Бачиш, шось калатаеться, щас відкрию! Хотабичб дуже суворо: Покинь мудак! Насрідін скручує дулю: А ось бачиш! Хотабич сумно: Бачу! Хотабич крутить пальцем біля скроні і уходить. Насрідін відкриває пляшку. Роздається страшний грім, блискавка. Причому обличчя Мао Дзедуна кривиться в огиді. З пляшки разом з димом і всім чим положено вилазить велике і страшне Йобане Чмо. Йобане Чмо кричить дурним голосом: Шо це все таке? Насрідін перелякано: Це все - показує рукою -Восток, о діамант моєй душі! Йобане чмо кричить: Восток, га? А я - Йобане Чмо! Йобане Чмо пиздить Восток. Зляканий Насрідін залазить під ішака і з жахом дивиться на розруху, яка панує навкруги. Зловісні крики, які періодично іспускає Йобане Чмо передується в нього з приступами дикого реготу. Поступово крики і регіт затихають, залишаючи по собі розруху і руїни. Мао Дзедун поступово заходить за обрій. На губах у нього саркастична посмішка. В передвечірньому присмерку, з того боку де сходив Мао Дзедун починає жевріти. То сходить Шихірізада - Звізда Востокаю Вона сидить на чорних качелях і світиться зоряним світлом. Насріді вилазить з під ішака і з розпачем розставляє руки. Насрідін до Шахирідали: Шо ж це все робиться? Тиша. Шахірізада мовчить. Завіса.