Що таке український танець? А народний? І чи зберіг хтось автентичну танцювальну традицію? Чи маємо ми власну школу балету та коли в Україну прийшов сучасний танець? На ці питання відповідає хореографка і дослідниця танцю Світлана Олексюк. Ви слухаєте четвертий епізод спеціального подкаст-проєкту DTF Magazine для МОТ. ▫️Що таке MOТ?«Модуль Тимчасовості» — новий тимчасовий культурний простір у Києві від команди don’t Take Fake. У двоповерховій конструкції, збудованій з 27 контейнерів-модулів, протягом трьох місяців (з 17 лютого до 14 травня) відбуватиметься виставка за участі 28 художників з 10 країн та серія спеціальних подій. У такий спосіб команда хоче продемонструвати, що в Україні навіть під час війни можливі масштабні культурні проєкти, а також зібрати кошти на відновлення культурних інституцій, які постраждали внаслідок російської агресії. Докладніше — в нашому спецпроєкті donttakefake.com/don-t-take-fake-…edstavlyaye-mot/

«Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, мабуть, досі залишаються ключовим фільмом доби українського поетичиного кіно. Стрічка відкрила світу актора Івана Миколайчука та оператора Юрія Іллєнка, які згодом продовжили традицію метафоричності та образності у своїх режисерських роботах. Фільми цієї течії були відповіддю радянському реалізму під час «хрущовської відлиги» в 1960-х. Радянська цензура стала й основною причиною заборони показів художніх фільмів з яскраво вираженою алегоричністю. Засобами поетичного кіно режисери критикували режим, показували традиції та звичаї українського народу, а також винаходили свою кіномову, яка була нашою «Новою французькою хвилею». Що ж такого феноменального створили представники поетичного кіно? Чому в епоху гласності 1990-х не вдалося відтворити цю течію? Чи можуть тогочасні фільми бути аполітичними і, зрештою, які стрічки варто подивитися, щоб краще зрозуміти ту добу? Шукаємо відповіді у цьому епізоді спеціального подкаст-проєкту DTF Magazine для артпроєкту МОТ («Модуль тимчасовості») разом з режисеркою і сценаристкою Марисею Нікітюк («Коли падають дерева») та кінодослідником і режисером Стасом Битюцьким («Нетерпимість»). ▫️Що таке MOТ?«Модуль Тимчасовості» — новий тимчасовий культурний простір у Києві від команди don’t Take Fake. У двоповерховій конструкції, збудованій з 27 контейнерів-модулів, протягом трьох місяців (з 17 лютого до 14 травня) відбуватиметься виставка за участі 28 художників з 10 країн та серія спеціальних подій. У такий спосіб команда хоче продемонструвати, що в Україні навіть під час війни можливі масштабні культурні проєкти, а також зібрати кошти на відновлення культурних інституцій, які постраждали внаслідок російської агресії. Докладніше — в нашому спецпроєкті donttakefake.com/don-t-take-fake-…edstavlyaye-mot/

Як сталося, що здебільшого митці, котрі ніби-то очолювали російський авангард 1914-1922 років, насправді були українцями? І чому світові музеї та дослідники мистецтва ніколи не звертали на це увагу? А головне — навіщо Росія так активно присвоювала собі українських художників, хоча їй навряд чи бракувало своїх? Про це у новому епізоді спеціального подкаст-проєкту DTF Magazine для МОТ запитуємо історикиню мистецтва та журналістку Оксану Семенік. Вона активно займається деколонізацією і зокрема веде у Твіттері англомовний канал Ukrainian Art History, де знайомить з українськими художниками та художницями. Завдяки її, наприклад, музей Метрополітен у Нью-Йорку визнав Іллю Рєпіна та Архипа Куїнджі українськими, а також перейменував картину Едґара Деґа «Російські танцівниці» на «Танцівниць в українському вбранні». ▫️Що таке MOТ?«Модуль Тимчасовості» — новий тимчасовий культурний простір у Києві від команди don’t Take Fake. У двоповерховій конструкції, збудованій з 27 контейнерів-модулів, протягом трьох місяців (з 17 лютого до 14 травня) відбуватиметься виставка за участі 28 художників з 10 країн та серія спеціальних подій. У такий спосіб команда хоче продемонструвати, що в Україні навіть під час війни можливі масштабні культурні проєкти, а також зібрати кошти на відновлення культурних інституцій, які постраждали внаслідок російської агресії. Докладніше — в нашому спецпроєкті donttakefake.com/don-t-take-fake-…edstavlyaye-mot/

Український орнамент, вишиванка та етніка знову в тренді. І це породжує як героїв, так і антигероїв. Де межа між популяризацією культурної спадщини, осучасненням і переосмисленням традиційного, а де нерозуміння контексту, спекуляція і знищення? Як Олена Пчілка популяризувала вишиванки? Де шукати інформацію про етноодяг і його особливості? Яка різниця між вишиванкою та вишиваною сорочкою? Чому варто робити копію власної старовинної сорочки? Чи несе сучасна вишивка цінність? Що варто знати і робити, якщо ти дизайнер чи бренд і хочеш випустити речі з орнаментом чи вишивкою? Говоримо про етичний аспект використання етноодягу в новому епізоду нашого подкасту, присвяченого феноменам української культури. Гостя цього випуску — Ярина Сізик, фольклористка, учасниця гурту «Щука-риба», авторка етнографічного телеграм-каналу «Етнографічні історії Сізо Сізенко». ▫️Що таке MOТ?«Модуль Тимчасовості» — новий тимчасовий культурний простір у Києві від команди don’t Take Fake. У двоповерховій конструкції, збудованій з 27 контейнерів-модулів, протягом трьох місяців (з 17 лютого до 14 травня) відбуватиметься виставка за участі 28 художників з 10 країн та серія спеціальних подій. У такий спосіб команда хоче продемонструвати, що в Україні навіть під час війни можливі масштабні культурні проєкти, а також зібрати кошти на відновлення культурних інституцій, які постраждали внаслідок російської агресії. Докладніше — в нашому спецпроєкті donttakefake.com/don-t-take-fake-…edstavlyaye-mot/.

Микола Лисенко — людина, яка заклала фундамент української академічної музики — навчався в одному із провідних музичних вишів свого часу — консерваторії Лейпцига. Там композитор вів щоденник, у якому ретельно занотовував освітній процес, щоб згодом імплементувати його в Україні. Лисенко відмовлявся від регулярних запрошень ставити опери в імперському театрі у Петербурзі, свідомо відрізаючи себе від великих грошей та більшої слави. Бо був зайнятий, як кажуть, активною громадською діяльністю у Києві й поза його межами — створював і курував музичні гуртки й події, підтримував і навчав молодь. І зрештою 1904 року відкрив першу в Україні національну Музично-драматичну школу. Та хто і що було до Лисенка? Що зробили його учні для подальшого становлення української академічної музики? І як велося українським композиторам за радянських часів? Про це, а також про те, чим сильна та приваблива українська академічна музика, хто її ключові герої та хто за нею стоїть зараз, і чому один із головних вишів країни не може носити імʼя Петра Чайковського, говоримо в третьому епізоді нового подкаст-проєкту DTF Magazine. Гості подкасту — Анна Гадецька, співзасновниця й програмна директорка Open Opera Ukraine, а також Стас Невмержицький, головний редактор «Радіо Ісландія», першого українського онлайн-радіо класичної музики. ▫️Що таке MOТ?«Модуль Тимчасовості» — новий тимчасовий культурний простір у Києві від команди don’t Take Fake. У двоповерховій конструкції, збудованій з 27 контейнерів-модулів, протягом трьох місяців (з 17 лютого до 14 травня) відбуватиметься виставка за участі 28 художників з 10 країн та серія спеціальних подій. У такий спосіб команда хоче продемонструвати, що в Україні навіть під час війни можливі масштабні культурні проєкти, а також зібрати кошти на відновлення культурних інституцій, які постраждали внаслідок російської агресії. Докладніше — в нашому спецпроєкті donttakefake.com/don-t-take-fake-…edstavlyaye-mot/

В Україні досі немає музею сучасного мистецтва. Так, існує ряд якісних приватних ініціатив, які, втім, не можуть замінити повноцінну державну інституцію. Ні за обсягами колекції, ні за рівнем досліджень та архівів, ні за формою власності, бо зрештою належать приватним власникам, тоді як державний — усім громадянам країни. Чому в Україні не склалось з музеєм сучасного мистецтва, хоча на певних етапах були і політична воля, і гроші? Про це говоримо у новому епізоді спеціального подкаст-проєкту DTF Magazine для МОТ з головою правління ГО «Музей сучасного мистецтва» Ольгою Балашовою. Вона також розповідає, чим має займатися будь-який музей, чому нам не варто брати готові схеми роботи центрів сучасного мистецтва інших країн, яке мистецтво зрештою вважати сучасним та чому культура лишається на часі навіть у ті періоди, коли здається, що зараз не до неї. ▫️Що таке MOТ?«Модуль Тимчасовості» — новий тимчасовий культурний простір у Києві від команди don’t Take Fake. У двоповерховій конструкції, збудованій з 27 контейнерів-модулів, протягом трьох місяців (з 17 лютого до 14 травня) відбуватиметься виставка за участі 28 художників з 10 країн та серія спеціальних подій. У такий спосіб команда хоче продемонструвати, що в Україні навіть під час війни можливі масштабні культурні проєкти, а також зібрати кошти на відновлення культурних інституцій, які постраждали внаслідок російської агресії. Докладніше — в нашому спецпроєкті donttakefake.com/don-t-take-fake-…edstavlyaye-mot/

Українська анімація існує майже сторіччя. Перший анімований фільм, лялькову «Казку про солом’яного бичка», на Одеській фабриці Всеукраїнського фотокіноуправління створив художник-аніматор В’ячеслав Левандовський. Фільм вважається втраченим, від нього лишилися тільки деякі кадри. Але, за свідченнями сучасників, це скоріше був не звичний нам мультфільм, а мистецький вислів, що дуже пасувало періоду українського авангарду, який у 1920-х перебував на піку. Далі, через чималу вартість і нешвидкий процес виробництва, анімація в Україні за рідкісними винятками у формі ідеологічних короткометражок, наприклад про будівництво Дніпрогесу, стала на паузу, щоб знову нагадати про себе в період так званої «хрущовської відлиги» в 1960-х і одразу ж мультфільмами, сюжети яких зверталися до українськогофольклору. Згодом відбулося чергове закручування гайок і цензури. Але українська анімація не зупиняла роботи, творячи нові техніки, стилі й сюжети, завдяки чому радянський період лишив по собі чималий спадок самобутніх мультиплікаційних стрічок, які мають чим здивувати глядачів і сьогодні. У другому епізоді спеціальної серії подкастів DTF Magazine у межах артпроєкту МОТ («Модуль тимчасовості») вивчаємо феномен української анімації. Допомагають нам у цьому провідна кінознавиця Довженко-Центру Альона Пензій і кінознавець, керівник кіноархіву Довженко-Центру Олександр Телюк.

У квітні 1979 року загинув композитор Володимир Івасюк — так трагічно завершилось десятиріччя, яке називають золотою епохою української популярної музики. Після цієї втрати українська естрадна музика поступово згасла. Лише ближче до кінця 1980-х у Києві та Львові виникають рок-гурти та починається час експериментів. Таким чином, через 10 років після загибелі Івасюка, українська музика збирає сили, щоб гучно заявити про себе на фестивалі «Червона рута» у Чернівцях. Там, на одній сцені, цілком органічно уживалися бунтарські композиції Сестрички Віки, цілком прозахідний поп Ірини Білик, львівський артрок, київські «Кому Вниз», «Воплі Відоплясова» та багато інших. Ця хвиля української, а головне україномовної, музики не втратила сили й після здобуття незалежності у 1991 році. Це були часи, коли музиканти робили те, що подобалося їм, не озираючись на російський ринок, а в жанр «популярна» вписувалася ледь не вся музика, що її створювали в Україні — від андеграунду до попу. Що визначало українську популярну музику у 1980-ті та 1990-ті, коли й чому там стався різка переорієнтація на російський ринок та як ця епоха впливає (та чи впливає) на сьогодення? Про це говоримо у першому епізоді спеціальної серії подкастів DTF Magazine, яку ми записуємо у межах проєкту МОТ («Модуль тимчасовості»). Разом з нами у цій темі розбиралися музичний критик, автор телеграм-каналу «Плай» Філ Пухарєв та музичний оглядач, головний редактор медіа про нову українську культуру LiRoom Алекс Бондаренко.

Герої другого епізоду «Відбудови» дають можливість висказатись дітям, що побачили війну на власні очі. І все це за дпомогою максимально простого інструменту — разової плівкової камери.    Behind Blue Eyes — проєкт маркетологів Дмитра Зубкова та Артема Скороходько. Під час волонтерства вони познайомилися з дітьми з деокупованого села Лукашівка на Чернігівщині, які тижнями знаходилися в підвалах.  В одній з таких поїздок хлопці роздали дітям одноразові плівкові фотоапарати та запропонували протягом тижня знімати своє життя, а після — написати вішлісти. На проявлених дитячих знімках — портрети батьків і друзів, фото квітів, ракет, техніки, а також зруйнованих будинків, подвір’їв та церкви. В результаті вийшов арт-проєкт про сприйняття війни дітьми, а кожен з учасників отримав винагороду — усе, про що просив у вішлістах.  Ведучий подкасту Антон Полєсков говорить з командою Behind Blue Eyes не лише про його історію, а й про те, що Скороходько і Зубков побачили та зрозуміли завдяки спілкування з героями проєкту. А також про те, як вони планують масштабувати цю історію далі та чому не продавали фотографії дітей за донати.    🔗 Слідкувати на проєктом можна в інстаграмі Behind Blue Eyes — https://instagram.com/theblueyedproject 🫂 А за цим посиланням можна долучитись до фандрейзингу для реалізації наступних етапів проєкту та здайснення бажань дітей з наступних сел та селищ, що страждають від російської агресії — https://heylink.me/theblueyedproject/

DTF Magazine розпочинає нову серію подкастів «Відбудова». Тут ми розповідатимемо історії засновників київських брендів, магазинів, кав'ярень, а також артистів, які після початку великої війни частину свого життя присвятили волонтерству. Епізод перший • Після відходу російських військ з півночі України, частина волонтерів з Києва почала їздити в Чернігівську область і побачила стан місцевих сел. Деякі будівлі без дахів, деякі знищені вщент, більшість — без вікон. На відновлення цих будинків у місцевих немає грошей та і вільних рук. Співзасновник київських кав’ярень «КАШТАН» і «ЛИПА» Кирило Богдан разом з друзями на початку війни допомагали їжею в Києві, а останні місяці щотижня їздять в декілька сіл Чернігівщини, щоб відбудувати місцеві хатини і навіть школи. Ведучий подкасту Антон Полєсков говорить з Кирилом, а також Ромою Бондарем і Варею Лущик з його команди про те, як волонтерство стало значною частиною їхнього життя, з чим вони зіштовхуються у своїй роботі та на що збирають кошти саме зараз. ☝🏼 Зараз герої цього випуску збирають на вікна в школу та відбудову інших будинків на Чернігівщині. Задонатими їм можна за цим лінком: send.monobank.ua/jar/yrN9K9nJX Слідкувати за діяльністю волонтерів можна у їхніх профілях в Інстаграмі: Варя Лущик — www.instagram.com/varyalushchyk/ Рома Бондар — www.instagram.com/ubivator/ Олеся Подройко — www.instagram.com/pod.all/