«Досвід окремого проживання війни теж може стати зближенням та допомогти зрозуміти, хто ким кому є насправді. Якщо хочете бути разом, будьте весь час на зв'язку». Це завершальний епізод першого сезону подкасту «Бо любов. Війна», який ми записали перед Володіною відпусткою та поверненням його сім’ї. Символічно поговорили про стосунки, відстань, зв’язок та повернення важливого на свої місця. Вийшов трепетно та світло. Ймовірно, впізнаєте себе. Дякуємо компанії SoftServe за підтримку в створенні цього сезону. Це важлива взаємодія у цьому непростому часі. Адже наше ментальне здоров’я – теж зброя! Авторський подкаст Володимира Станчишина «Бо любов. Війна» обов’язково повернеться після відпустки у оновленому форматі та стане ще ближчим. Слідкуйте за анонсами та платформами!

Це один з найважливіших та найвчасніших епізодів нашого спецпроєкту «Бо любов. Війна». Боремось з Володимиром Станчишиним з екзистенційною кризою, шукаємо сенс та пояснюємо, чому це важливо. Для чого життя, якщо у ньому відбувається стільки жаху? Говоримо про війну на екзистенційному рівні та наші перемоги! Про ментальне здоров’я своїх працівників та наше з вами дбає компанія SoftServe. Спецпроєкт «Бо любов. Війна» слухайте на SoundCloud, Google та Apple podcasts. У ролі тривожного пацієнта: Артем Галицький.

«Ми тримаємось, боремось та переможемо! Адже у нас вже є досвід перемог», - на початку 6 місяця війни говоримо про те, що нас тримає та допомагає: про наш досвід, зрілість, гарт. Про віру та надію, на які ми небезпідставно покладаємось. «Ворог хоче забрати наші землі, натомість територія України зараз збільшилась на багато країн світу. Це світова політика та світові зміни». Наприкінці Володя знову ставить музику, дослухайте!

«Бережіть собори душ своїх», - у цьому епізоді ми згадали Олеся Гончара та поговорили про те, як залишатись собою у час війни: освіченими, інтелігентними людьми на території добра. Завдяки чому ми й маємо свої успіхи: воєнні, дипломатичні, культурні. І саме таких нас підтримує світ: «Зараз дуже багато рамок спрощуються. Але злочини завжди залишаться злочинами, війна все не спише. Жодна війна не має зробити з нас людей без рамок».

У цьому епізоді ми вперше матюкаємось та вмикаємо музику. Як вам такі зміни? Усе, як завжди, почалось зі спостережень та передісторії, а дійшло до того, що ми розділили мат на емоційний та когнітивний: «Там, де є оголений нерв, треба мати спосіб його виразити. Насичений час війни потребує концентрованого способу вираження емоцій. Війна призвела до того, що ми почуваємось х*йово. Нам не погано, нам не страшно, нам х*йово. І це не заперечує ні нашої духовності, ні нашої інтелігентності. Ми не стали гіршими чи грішними – ми доведені до межі». Гаразд, можна згодитись з тим, що раніше ми так не матюкались. Але раніше ми й не воювали! Чекаємо на ваші коменти.

«Давайте втратимо Достоєвського, давайте втратимо Ахматову, давайте втратимо росію. Без російської культури прожити можна, а у нашому випадку не лише можна, але й треба». Розмова з психотерапевтом Володимиром Станчишиним про мову та культуру – нашу виправдану категоричність та чому не всі європейці нас розуміють: «Коли ти далеко від війни, ти не бачиш її у чорно-білому світлі. Наша спільна перемога – це перемога над росіянином у собі. Україна потребує того, щоб очищатись від ін'єкцій «руского міра», які у нас впорскували століттями».

Продовжуємо з Володимиром Станчишиним говорити на теми близькі сьогодні до нашого з вами життя. У цьому епізоді про допомогу. Чому просити про допомогу – це ок? І як це пов’язано з довірою та самооцінкою? Чому це не програш? Чому важливо зняти ореол боженьки? Про культуру допомоги у екстремальних обставинах та вдячність.

Завершується тиждень, який приніс нам як добрі, так і тривожні новини – бо це ще один тиждень війни. Як бути з добрими, ми приблизно знаємо. Як бути з поганими – розбираємось з Володимиром Станчишиним. Як їх сприймати, реагувати, відповідати, передавати? «Ти – експерт ситуації! Лише ти знаєш, як реагувати та говорити: хтось хоче поділитись, хтось помовчати, хтось відволіктись. Часом треба просто набратись сміливості».

Невичерпна тема та найдовший серед всіх воєнних епізодів. Говоримо про плани, цілі, мрії. Як вони нас рятують та стають нашим ресурсом. «Дорога до цілі може прострілюватись, якщо говорити воєнною термінологією. Ми це усвідомлюємо, але вже пробуємо цією дорогою йти».

«Ми не стали поганими людьми, ми просто поранені цією війною». Скажіть, чи ви теж помічали моменти, у яких стали менш комунікабельними, емпатійними, чутливими? Ви або до вас. Чи відчуваєте, що оточуючі закриваються та зосереджуються на собі? Спостереження, звісно, з тих менш приємних, тому давайте проговоримо. Як все ж бути разом у стані взаємної прохолоди? І чому виживання та переживання такі співзвучні?